Герой одного відомого фільму казав: «Навіщо ви пішли в лазню, у вас же вдома ванна є?». А опонент йому відповідав: «Вам цього не зрозуміти». Лазня вже давно перестала бути просто місцем очищення тіла і перетворилася на щось сакральне. Історія розвитку лазень на території сучасної України та Катеринослава, зокрема, не менш цікава, ніж історія створення атомної бомби. Далі на dnipro.one
З погляду медицини
Цікавий факт: у царській Російській імперії лазні нерідко замінювали лікувальні заклади. Лікарень було мало, лікарям треба було за лікування багато платити. Дозволити собі візити до лікаря при необхідності могли лише заможні люди. Відвідування лазні було незрівнянно дешевшим.
Ще в 40-х роках XIX століття російські лікарі змогли науково довести користь лазні для людського організму. Оскільки температура у лазні висока, людина покривається потом. При вологості добре відкриваються пори на шкірі. І через них з організму виводяться не лише токсини, а й продукти їхнього розпаду. Людям, які страждають на захворювання серцево-судинної системи, захворювання верхніх дихальних шляхів лазні рекомендовані в першу чергу. Зрозуміло, за дотримання певних правил.
З погляду історії
За свідченнями, які залишив Геродот, нам відомо, що скіфи, які жили на території України, користувалися лазнею. Скіфська лазня була екстрім-стайл атракціоном: повстяна хатина, чан, розпечене каміння, насіння конопель, яке давало жар. Російська лазня, у тому вигляді, в якому приблизно відома нам зараз, з’явилася ближче до Х століття. Одна з її назв була «влазня», чим можна пояснити її назву у сучасній українській мові. Тоді ж у банному ритуалі з’явилися і віники. Незабаром цей аксесуар став невід’ємним атрибутом лазні. У Стародавній Русі деякі завойовані племена платили данину березовими віниками.
З погляду етнографії
Стародавні римляни парилися у термах. Крім оздоровлення, терми були покликані насолодити око відвідувачів візуальною красою. Розкішне оздоблення приміщень, кімнати з різними температурами тощо. Українська лазня мала одну мету – оздоровчу. Лазні були виготовлені виключно з дерева, нуль розкоші, максимум утилітаризму. Жодного алкоголю, тільки квас. В українських лазнях народжували жінки, масажисти вправляли вивихи, розтирали цілющими мазями.
З погляду краєзнавства
Путівник по Катеринославу, виданий 1910 року, вказує, що у місті на той момент знаходилося мінімум кілька лазень та лазневих комплексів.
Тут треба розуміти, що лазні між собою сильно відрізняються. Вже наприкінці XVIII століття біля нинішньої Успенської площі стояли шість торгових лазень. Торгових – значить громадських. Офіційна назва таких закладів – установи громадського помивання. Такі лазні намагалися будувати неподалік річки чи іншого водоймища, щоб полегшити підвіз води. Основні відвідувачі – небагатий народ, середньостатистичні громадяни. До середини XIX століття таких лазень у Катеринославі було вже кілька десятків.
На тому місці, де зараз стоїть Театр опери та балету, у другій половині позаминулого століття знаходився Яковлівський сквер. На цьому сквері були розташовані найпомпезніші лазні Катеринослава – лазні Алексєєва.
Невеликий відступ. Іноземці, які відвідували царську Росію, завжди приходили в шалене здивування від тутешніх банних традицій. Їм було невтямки, чому люди з доброї волі лізуть у парну, хльостають один одного віниками, після цього пірнають у холодну воду. Або, якщо на вулиці зима, у кучугуру. Поступова «європеїзація» суспільства торкнулася й банної культури. І першим нову культуру миття у лазні приніс до Катеринослава Алексєєв. Його заклад був на той час новаторським. Як щодо оформлення інтер’єрів, так і щодо корпоративної культури.
У закладі було кілька залів та мармурові басейни. Був договір із двома сусідніми готелями, постояльці яких отримували право на безкоштовне відвідування Олексіївських лазень. Є легенда, що деякі жартівники розпустили чутки, що охорона у лазнях нібито своїх обов’язків не виконує і в відвідувачів часто крадуть одяг. Одяг тоді коштував дорого. Тому постояльці готелів, щоб не проґавити шанс безкоштовного миття, одяг залишали в номерах. А в лазню пробиралися закутками, загорнутими у простирадла та скатертини. Швейцар бачив напівголого чоловіка і беззаперечно пускав його в лазню. Це породило маркетинговий хід у відповідь: жителі Катеринослава приїжджали в лазні з мінімумом одягу та отримували право на безкоштовне відвідування закладу.
У цій лазні регулярно впроваджувалися нововведення для залучення найрізноманітніших категорій відвідувачів. Одне з таких – сімейні ванні кабінети. І якщо першими відвідувачами справді були сімейні пари, то потім під виглядом щасливого подружжя туди стали приходити чоловіки з чужими дружинами і навпаки. Послуга стала настільки популярною, що сімейні ванні кабінети змушені були перейти на цілодобовий режим роботи.
З погляду новітньої історії
До 1973 року у Дніпропетровську була вулиця Банна. Потім Баумана, тепер Нірінберга. Там була одна з відомих катеринославських лазень, яка навіть дожила до 60-х років ХХ століття. За часів СРСР це була вже громадська лазня.
Банна культура Радянського Союзу далі громадських лазень не пішла. Зрозуміло, для обраних були всі принади життя, у тому числі й індивідуальна парилка з віником. Але звичайні громадяни задовольнялися звичайними лазнями, з цвіллю на стелях і обов’язковим відвідуванням дерматолога через кілька днів. Посаду банщика найчастіше займала пристойних розмірів жінка із гучним голосом. Вона обслуговувала як жіноче, і чоловіче відділення. У лазню ходили цілими сім’ями, для цього обирали такий день, коли всі (мама/тато/брат/сестра) будуть вільні. Лазні коштували дешево, відвідувачі знали один одного в обличчя, тому похід перетворювався на можливість дізнатися або обговорити новини, футбольний матч або світову політику.