В Україні люди завжди вміли гарно і гуляти, і працювати. І випити на гулянні – за спогадами іноземних гостей – могли чимало. Така тенденція спостерігалася в різних регіонах України, зокрема, і на Катеринославщині. А щоб було, з чим гуляти та святкувати, не переводилися алкогольні напої у шинках та крамницях. Українські дослідники дізналися, що у Катеринославській губернії вин виготовляли небагато, й то лише наприкінці 19 століття. Здебільшого їх, як і коньяки, завозили з інших міст. А от з горілкою ситуація склалася інша. Такі запаси у місті були, й чималі. Про що свідчить перший Катеринославський винний склад, який відкрили у 1897 році. Далі на dnipro.one.
Питні заклади Катеринослава
Про те, що випити та погуляти у Катеринославі вміли, свідчать різні документи. Відомо, що у 1860 році у місті нараховувалося 13 винних погребів, 18 підвалів для складування горілки, 3 горілчані заводи, 12 штофних крамничок, 1 портерна, 2 буфети, 152 питні будинки, 8 готелів з ресторанами. Наймасштабніші гуляння відбувалися під час ярмарок. Після однієї з них московський купець Мілушин писав дружині, що п’ють у Катеринославі ніби й тихіше, ніж у Москві, але порядно. І лаються помірно, і по домівках розвозять так само, от тільки плату візники беруть за одного, як за трьох.
А ще любили катеринославці шампанське. Відомий науковець Дмитро Яворницький згадував традицію відкорковувати ці напої у великій кількості на перегонах. Коли збиралися всі аристократи та інша шляхетна публіка, підтягувалися ярмаркові торговці. То вживали стільки, що коли б випите після перегонів шампанське вилити на те місце, де ті перегони проводилися, залило б усе місто. Щодо пивних, то їх було набагато більше, ніж горілчаних крамниць, у 1913 році у календарі “Весь Катеринослав” згадувалося аж 47 закладів. Найширша мережа належала заводу Ф. Ботте.
Навіщо був потрібен винний склад?
Здавалося б, навіщо такий склад, якщо запасами алкоголю опікувалися власники шинків, ресторанів і крамниць? А справа була в тому, що такого нововведення вимагала реформа, яку запровадив міністр фінансів Російської імперії Сергій Вітте. Цей діяч ввів у країні золоту валюту, подвоїв протяжність казенних залізниць, повністю реорганізував податкову систему, змінив умови зовнішньої торгівлі і банківської справи. І потурбувався про введення казенної винної монополії та розширення системи акцизу. Бо чимало закупівель йшло повз казну, а це аж ніяк урядовців не влаштовувало. Бо третина державного бюджету трималася на продажу горілки, і фінансисти це чудово розуміли.
Тому по всій території Російської імперії почали будувати спеціальні винні склади. Винокуріння поділили на 2 виробництва: спиртове, яке розташовували в селах, та горілчане – для міст. Після того, як запровадили винну монополію, всю горілку, яку виготовляли приватні виробники, мали здавати на казенні склади. А вже там продукцію розливали та готували на продаж. Склади теж поділялися за розрядами. У закладі 1 розряду випускали до 200 000 відер на рік, 2 розряду – до 150 000 відер, склад 3 розряду мав виготовити більш як 200 000 цебер на рік. Лікеро-горілчані заводи мали більше навантаження і власні ректифікаційні відділення.
Які задачі виконував Катеринославський винний склад?
По всій країні такі склади будували у червоно цегельному стилі з гарним декоративним оздобленням, що було характерним для кінця 19 – початку 20 століття. Цей стиль відносили до одного з напрямків еклектики. Споруда у Катеринославі створювалася у неороманському стилі, комплекс здалеку був схожий на середньовічний замок. Вийшла досить оригінальна пам’ятка промислової архітектури, до 21 століття збереглося декілька корпусів цього комплексу. Розташовувався Катеринославський казенний очисний винний склад на розі вулиць Військової (згодом проспект імені Пушкіна) і Гімнастичної (імені Шмідта).
Тут очищували привізний спирт і переробляли на горілку міцністю не менше 36 градусів. Справи йшли настільки успішно, що вже на початку 1898 року довелося розширювати комплекс. Добудували 2 поверхи над частиною будівель, поставили нову котельню та цистерни. При складі працював Перший округ Катеринославського акцизного управління. Бо держава брала акциз з алкоголю навіть, якщо це була власна монополія. До початку 20 століття склад перетворився на солідний комплекс, куди входили виробничі, складські, адміністративні і житлові будинки. Це було немов невеличке місто у місті з крамничками, їдальнею і медичним кабінетом. У приймальному передпокої надавали допомогу травмованим та хворим робітникам. А в заводській їдальні на свята навіть влаштовували вистави. Збереглася інформація, що у січні 1913 року там переглядали п’єсу Карпенка-Карого “Сто тисяч”. Так що навіть культурне дозвілля забезпечували.
Зусилля та результат
Катеринославський винний склад за обсягами виконаних задач значився у переліку найкращих у Російській імперії. Варто відзначити, що у 1910 році кількість спиртових підприємств нараховувала 2814. За єдиною технологією та на однотипному обладнанні виготовляли понад 106 мільйонів відер алкогольних напоїв на рік, які розподіляли між винними державними крамницями. А таких було у Російській імперії майже 26 000.
Міф про горілчані річки у місті
Ця вигадка мала реальну основу. Коли почалася Перша світова війна, було введено сухий закон. Склад припинив роботу, але залишки продукції треба було кудись переправити. Тому серед бідноти поширилися чутки, ніби горілку цар наказав роздати людям, аби добро не пропадало. Результатом пліток стала величезна хвиля жебраків і пияк, які з відрами, тазами та мішками почали штурмувати винний склад. Напевно, частину пляшок таки побили, так що розповіді про горілчані річки частково були правдивими. От тільки йшлося скоріше про струмки, а не річки.
Але доброта керівників міста та уряду не була настільки неосяжною, щоб роздавати горілку безкоштовно. Відтак охочих до чужого добра таки розігнали. А алкоголь вивезли. Приміщення віддали під 9-й Катеринославський шпиталь Всеросійської земської спілки, вистачило місця аж на 90 ліжок. В слюсарній майстерні планували ремонтувати та виготовляти військове спорядження, але реалізувати ідею не вдалося з невідомих причин.
Доля винного складу на початку 20 століття
Після революції та в роки громадянської війни приміщення складу віддали під казарми. Але на початку 1920 років про налагоджене виробництво згадали і перевели склад у підпорядкування “Спиртотресту”. До 1925 року тут зберігали спирт і горілку, які завозили до Катеринослава з інших міст.
Ситуація змінилася, коли у 1925 році запустили спирто-горілчаний завод №4 “Центроспирту”. Урядовці запровадили нову державну монополію на алкоголь і отримали бажані доходи. Практика показала, що вживати спиртне катеринославці не розучилися. Тільки протягом 1926 року мешканці міста спожили 99 997 відер горілки й 567 відер наливок. Але державна монополія не гарантувала порядку на підприємстві.
Вдруге міфи про горілчані річки виникли у 1926 році, коли почали часто виникати аварії на підприємстві. А ще пляшки билися під час транспортування й пакування через недбайливість працівників. Так що горілчані струмки на вулицях та у дворах дійсно були. З часом вдалося ліквідувати ці проблеми. Більш того через антиалкогольну компанію у 1927 році завод мало не збанкрутів. Коли у 1928 році урядовці побачили, скільки доходів втрачають, компанію блискавично згорнули. Завод знову розпочав роботу. У 1930 роках підприємство розширили та реконструювали. Винний склад залишився у минулому, у 1939 році розпочав роботу Дніпропетровський горілчаний завод “Головлікергорілка». У другій половині 20 століття на його долю теж випало чимало випробувань. Але це – вже зовсім інша історія.
Джерела:
- https://vesti.dp.ua/tajny-dnepra-istoriya-pitejnyx-tradicij-foto/
- https://pidgorodne.dp.ua/statti/vinnyj-sklad-v-dnepre-zavod-perezhil-i-okkupatsiyu-i-perestrojku-foto/
- https://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=1279
- https://www.gorod.dp.ua/history/article_ua.php?article=1279
- https://dp.informator.ua/ru/hraniteli-istorii-gde-sotni-let-nazad-v-dnepre-tekla-reka-iz-vodki
- https://dnpr.com.ua/ru/post/istorija-dnepra-alkogolnye-predpochtenija-zhitelej-ekaterinoslava