Катеринославська губернія була однією з найбільших у Російській імперії, і такий активний край потребував джерел інформації, бо люди жваво цікавилися новинами, подіями, ідеями. Цю потребу поступово почала задовольняти місцева періодична преса. Газети ставали дедалі популярнішими, з’являлися нові видання, і з часом у регіоні сформувалася потужна інформаційна мережа. Великий сплеск спостерігався на початку XX століття у період НЕПу, коли почали відновлювати заводи та підприємства. Завдяки архівам Дніпра, науковцям вдалося відшукати інформацію про газети та журнали тих часів. Далі на dnipro.one.
Стисло про ситуацію з пресою у Катеринославі
Якщо наприкінці XIX століття у місті виходили лише 2 газети: “Катеринославські губернські відомості” та “Вісник Катеринославського земства”, то з 1905 року почали з’являтися нові формати та теми. Преса активно впливала на події через тексти, думки та позиції. У 1910 році у Катеринославі вже виходило понад 20 різних видань, частину їх контролювала місцева влада. Але були й незалежні, відкриті до нових ідей, що створювало живий інформаційний простір. Після революції 1917 року чимало газет та журналів припинили існування, їх замінили інші, які стали потужним інструментом пропаганди більшовиків.
У 1920-1930-ті роки у Катеринославі виходили різноманітні друковані видання, які мали великий попит. Були у цьому переліку й гумористичні, хоча політизованість залишалася характерною рисою всіх газет і журналів тих часів. Тоді у Дніпропетровську вирувало журнальне життя, з’являлися нові видання – політичні, літературні, сатиричні. Місто немов постійно шукало своє слово, інтонацію, намагаючись осмислити зміни нової доби.
Гумор із химерною назвою – журнал “Червоний слон”
Перший номер цього видання вийшов у січні 1924 року, випускала його друкарня газети “Зірка”. Це був літературно-сатиричний журнал, покликаний із гумором та іронією викривати всі ті негаразди й суперечності, які траплялися на шляху до омріяного “соціалістичного майбутнього”. Цікаво, що його поява майже збіглася в часі з виходом таких легендарних сатиричних видань радянських часів, як “Крокодил” і “Перець”. Обкладинку номера прикрашала карикатура – великий червоний слон в окулярах та пером у хоботі. Більшу частину сторінок відводили під фейлетони, насмішки над непманами та чиновниками, не обходилося без традиційної на той час критики міського господарства. Особливу увагу привертала рубрика “Прогулянка “Червоного слона” Катеринославом”, де дотепно описували ситуації в окремих закладах та на міських вулицях.
Тексти вдало доповнювали карикатурами на злободенні теми – від політики до побуту. Іноді публікували й пародійні оголошення, наприклад, про “весілля” сина родини Культпросвітових Лікнепа з дівчиною Грамотністю, яке мало відбутися в приміщенні “Українлісу” як виросте гарбуз на вербі. Придбати такі друковані хвилини сміху у Катеринославі можна було за 20 копійок.
Журнал “Мартен” – преса робітничого класу
Це видання почало виходити у 1925 році як додаток до газети “Зірка”, його назва не лише нагадувала про промисловість, а й натякала на символіку нової епохи – будівництво “світлого майбутнього” руками робітничого класу. Журнал мав статус літературно-художнього щомісячника, де публікували найрізноманітніші матеріали: новини з будмайданчиків, хроніки розвитку міста, культурні події.
Сторінки “Мартена” рясніли світлинами, не менш важливою була й історико-літературна частина: спогади про дореволюційний Катеринослав, огляди новобудов Дніпропетровська, мистецькі публікації, окрему сторінку відвели для шанувальників шахів і шашок. На одній з обкладинок збереглася світлина будівництва залізничного тунелю у Тунельній балці. Були й номери, присвячені театральним рецензіям, літературним оглядам.
Особливий номер “Мартену”
Зберігся у міських архівах номер журналу за 1927 рік, присвячений десятиріччю Жовтневої революції. На обкладинці художники зобразили монументального Леніна на тлі кремлівських веж, а у матеріалах зосередили увагу на спогадах учасників революційних подій у рубриці “Жовтневі дні”. Опублікували й художні твори, серед яких – оповідання молодого Івана Гвая “Біля моря”, який у майбутньому став конструктором легендарної бойової “Катюші”. Ще були репортажі з заводів: “На Брянському заводі у ніч Жовтня”, “Зростають гіганти”, стаття про планування Дніпробуду, нарис “Подарунки до десятиріччя Жовтня”, інформації про екскурсії містом до нових споруд, куди входили Палац Ілліча та нова поліклініка на Амурі.
Привернув увагу читачів нарис “Стара Чечелівка і нова Чечелівка”, в якому автор розкривав образ району крізь призму змін. Цінним був також матеріал Віталія Коренєва, присвячений живопису, скульптурі та архітектурі міста за десятиліття після революції. Сучасні науковці оцінюють журнал “Мартен” як своєрідний літопис життя міста у перші десятиліття радянської влади, бо матеріали презентували й крізь призму історії. Але попри популярність серед читачів, журнал утримався на ринку періодики тільки до 1928 року.
Журнал “Молода кузня” – літопис між рядками
У лютому 1924 року у Катеринославі почав виходити ще один цікавий журнал – “Молода кузня”, це було перше в Україні періодичне видання, присвячене творчості робітничої молоді. Його поява стала знаковою не лише для міста, а й для всієї країни, адже він уособлював нову епоху молодих пролетарських поетів, які прагнули передати дух свого часу мовою літератури. Цікаво, що формування “Молодої кузні” почалося набагато раніше – у 1920 році, коли у Катеринославі з’явилося видання “Юний пролетар”. Він налічував лише 3 номери, але на цих сторінках вперше заявила про себе легендарна “спілка трьох братів поезії” – Михайло Свєтлов, Микола Голодний та Аркадій Ясний.
Саме вони стали духовними натхненниками нової генерації літераторів, які через кілька років об’єдналися у творчу спілку під назвою “Молода кузня”. Група сформувалася наприкінці 1923 року, збиралися на квартирі, де мешкали Свєтлов та Ясний. Після їхнього від’їзду це приміщення перетворилося на творчий осередок, де працювали перші кореспонденти “Молодої кузні” Михайло Сосновін та Ігнат Мусієнко. А вже з виходом першого номеру журналу навесні 1924 року до групи приєдналися талановиті літератори Дмитро Кедрін, Анатолій Кудрейко-Зеленяк, Іван Гвай, Петро Дзвінкий, Іван Правдін, Гордій Немилов.
Про що писали та чим захоплювалися?
Протягом 1924 року вийшло десять номерів журналу “Молода кузня”, його статус гордо підкреслював напис на титульній сторінці – “Літературно-мистецький та науково-популярний журнал творчості пролетарської молоді”. Тираж сягав 1200 примірників – вражальна цифра для тодішнього Катеринослава. Усі члени літературної групи мали змогу друкуватися в журналі, як і їхні наставники Свєтлов, Голодний та Ясний. Над якістю текстів працювала редакційна колегія: Володимир Вельмін, Василь Сазонов, Михайло Сосновин і Анатолій Крашаниця. Вони ретельно добирали поетичні та прозові твори, щоб до друку увійшли найкращі.
Засідання “Молодої кузні” відбувалися у знаковому для молоді місці – колишньому губернаторському будинку на вулиці Воскресенській. Двічі на тиждень молоді поети та прозаїки збиралися, читали свої твори, обговорювали, дискутували. За перші пів року роботи випустили 100 віршів і 25 прозових творів. Хоча журнал проіснував лише рік, “Молода кузня” залишила після себе потужний слід, бо відкрила чимало талантів.
Журнали з-під пилу часу
У сучасному Дніпрі виходить чимало видань, серед найвідоміших – газети “Зоря”, “Джерело”, “Наше місто”. Про те, яку пресу читали у часи НЕПу, мало хто знає, та й від самих старих журналів та газет залишилися лише окремі підшивки – рідкісні свідки минулого, які десятиліттями зберігалися у бібліотеках. Ці 3 журнали – лише скромна частка від загальної кількості, які виходили у ті часи. Переважна більшість видань 1920-х років припинили своє існування у роки репресій, а номери згоріли під час сталінських “чисток” або Другої світової війни. Але ті, що збереглися, відкривають для дослідників справжній скарб – живу, багатогранну історію епохи, зафіксовану у фейлетонах, репортажах, віршах і світлинах. Історію, яка говорить до сучасних дніпрян крізь мовчання архівів.
Джерела: