Часом життя підкидає такі сюжети, що жоден письменник не вигадає! Ось, наприклад, історія Мини Семеновича Копилова – людини, яка фактично творила історію Катеринослава (сучасного Дніпра), але про яку мало хто згадує. Між іншим, цей чоловік був справжньою легендою свого часу. Далі на dnipro.one.
Уявіть собі: купець першої гільдії, комерції радник, почесний громадянин Катеринослава, власник вугільних шахт і будівельних компаній, та ще й підрядник у спорудженні залізниць. Погодьтеся, дивовижний послужний список! І це ще не все – Мина Семенович був справжнім добродійником, чия благодійна діяльність вражала масштабами.
А чи чули ви коли-небудь, як радянська влада перекручувала біографії таких людей? Ось візьмемо, наприклад, дніпропетровського письменника Олександра Билінова (Бейлінова), який у своїй книзі 1959 року намалював Копилова як “худорлявого, рухливого чоловіка з допитливими, живими, всевидющими очицями”, що нібито прийшов “у лаптях із села Капулівки на Нікопольщині”. Та невже можна повірити, що в Капулівці, де похований кошовий отаман Іван Сірко, хтось у лаптях ходив? Це ж треба було таке вигадати!
Цікаво, що письменник навіть не спромігся правильно описати бізнес-імперію Копилова, стверджуючи, що той “прибрав до рук” газету “Придніпровський край”. А насправді Мина Семенович сам її заснував! Подумати тільки, скільки неточностей в одному невеликому уривку!
Імперія Мини Копилова: від лісопильні до видавництва
А тепер погляньмо, що насправді було в “активі” цього видатного підприємця. Найцікавіше, що його бізнес-інтереси охоплювали найрізноманітніші сфери.
З 1894 року він разом із компаньйоном володів тартаком – лісопильним заводом на Лісопильній вулиці, де виготовляли дошки, балки, бруски на півмільйона карбованців. Ух, аж дух перехоплює від таких сум! Тут працювало 64 робітники. А вже через п’ять років, у 1899 році, енергійний комерсант відкрив вапняний завод біля станції Кайдаки. Не кожен здатний розвивати бізнес у такий складний час!
Та хіба цим обмежувався Копилов? Звісно, ні! Він також володів Андріївським рудником у Луганському гірничому окрузі, де видобувалося понад 100 тисяч пудів вугілля. А ви уявляєте, який це об’єм?
Революційні події 1905-1907 років
До речі, революційні події 1905–1907 років не оминули й підприємства Мини Семеновича. Влітку 1906 року анархісти провели кілька великих “експропріацій”, і в конторі лісопильні Копилова вони захопили аж 2800 рублів. Треба ж такі гроші було втратити!
У 1911 році Мина Копилов отримав найвище купецьке звання – комерції радника. Але, як то кажуть, біда не ходить сама – того ж року померла його дружина Євдокія Петрівна у віці лише 52 років. А ви колись замислювалися, як особисті втрати можуть змінити життєві пріоритети? Після смерті дружини Мина Семенович став ще ревніше жертвувати на благодійні потреби.
Майже тридцять років – з 1890 по 1918 роки – Копилова обирали гласним Катеринославської міської думи. А ще він був членом Біржового комітету і заступником голови цього комітету, членом арбітражної комісії. А як вам такий факт: Мина Семенович брав участь у будівництві Брянського заводу – підприємства, яке згодом стало одним із найбільших у регіоні.
Просвітництво та медіаімперія: друкарня і газета “Придніпровський край”
А тепер дозвольте розповісти про ще одну грань таланту цього неймовірного чоловіка. Подумати тільки, але Мина Копилов був також власником друкарні “М. С. Копылов” та засновником і видавцем найреспектабельнішої катеринославської газети “Придніпровський край”, яка виходила з 1898 по 1918 рік. Вона стала справжнім рупором промисловців і фабрикантів великого краю.
Знаєте, що цікаво? Друкарня Копилова розташовувалася на Проспекті, 104, і там готували дуже симпатичні видання. Ось лише кілька прикладів: у 1904 році побачила світ “Справочно-иллюстрированная альбом-книга “Фабрики, заводы и рудники южной России” в 500 примірниках! Усвідомлюєте, який це був обсяг роботи?
Першим редактором газети “Придніпровський край” був доктор медицини Володимир Святловський – неймовірно цікава особистість. Уявіть собі: син військового педагога, колишній революціонер, який за агентурними даними був навіть членом Інтернаціоналу. У 1870-х роках він розпочав бурхливу видавничу діяльність, редагував медичні журнали, а потім став фабричним інспектором. І цю людину Мина Копилов запросив редагувати свою газету. Це ж треба було мати таку сміливість і широту поглядів!
Між іншим, у друкарні Копилова виходили не лише серйозні наукові праці, а й популярна тоді “пінкертонівщина”. Наприклад, “Гриншфельд, або Геній зла” – ілюстрований роман із сучасної російської дійсності. Батько казав малому: “Читай все, що цікаво, але думай своєю головою!” – мабуть, ця мудрість була близька й Мині Семеновичу.
А чи знаєте ви, що під час революційних подій робітники друкарні Копилова теж страйкували? 32 з 62 працівників вимагали повернути на роботу звільнених друкарів і придбати набірні машини. Страйк тривав 8 днів і закінчився компромісом: звільненим виплатили двомісячну зарплату. Погодьтеся, непоганий результат як для тих часів!
Благодійник і театрал: внесок у розвиток міста
Та найбільше вражає не підприємницька, а благодійна діяльність Мини Копилова. Кажуть, що справжня велич людини вимірюється не тим, скільки вона заробила, а тим, скільки віддала іншим. І тут Мина Семенович був просто велетнем!
Подумати тільки: він був щедрим жертводавцем на користь міста і його навчальних закладів. Копилов пообіцяв пожертвувати 50 000 рублів на будівництво вищого гірничого училища (нині Дніпровська політехніка). А ви колись жертвували такі суми? Це ж цілий статок!
А як вам такий факт: Мина Семенович був одним з ініціаторів заснування у Катеринославі вищих жіночих курсів, які в 1918 році перетворили на Університет (сучасний ДНУ). Крім того, він пожертвував 5 тисяч рублів на Катеринославське комерційне училище і навіть був скарбником опікунської ради цього навчального закладу, а з 26 березня 1905 року багато років очолював опікунську раду.
Разом з іншим катеринославським багатієм Германом Бергманом Мина Копилов був директором дитячого притулку. А ще опікуном чоловічого нічліжного будинку та членом опікунської ради 2-ї жіночої гімназії. Що й казати, людина дійсно дбала про суспільство.
І насамкінець – театральна діяльність! На відміну від багатьох губернських і навіть повітових міст, Катеринослав у 1890-х роках не мав свого міського театру. І хто ж виступив з ініціативою? Звісно, Мина Копилов! Він відкрив власний театр, за який платив місту непомірно високу орендну плату – 1 000 рублів на рік.
А найцікавіше, що театр Мини Копилова згорів на Різдво 1896 року, коли там виступала трупа корифея українського театру Панаса Саксаганського. Останній навіть залишив про це спогади.
Доля Мини Копилова після більшовицького перевороту, на жаль, нам невідома. Але він залишив по собі величезний спадок. А чи пам’ятають у сучасному Дніпрі про цього видатного підприємця і благодійника? На жаль, пам’ять одного з найбільших жертводавців дорадянського Катеринослава ніяк не пошанована. А хіба не заслуговує ця людина на вулицю свого імені або хоча б меморіальну дошку?
Джерела: