Є такі місця, що наскрізь просякнуті історією та духом епохи. Навіть камінь там немов дихає минулим! Уявіть собі: Дніпропетровська область, кінець XIX століття — час бурхливого промислового розвитку, коли на берегах Дніпра виростали індустріальні гіганти, немов гриби після дощу. Далі на dnipro.one.
А чи чули ви коли-небудь про Брянський завод? Ця промислова перлина Дніпра, яку до сучасних часів знають як Євраз – Дніпровський металургійний завод, має за плечима понад 130 років непростої, але захопливої історії. Подумати тільки, цей завод пережив цілу епоху – від Російської імперії до сучасної України! Сім поколінь змінилися, а він все стоїть, як символ незламності промислового духу нашого краю.
Народження металургійного гіганта: від мрії до стальних колосів
1880-ті роки – справжній “індустріальний бум”! Тоді все навколо гуло й вирувало, немов у велетенському вулику. Після скасування кріпацтва капіталістичні відносини бурхливо розвивалися не лише в Європі, але й у Російській імперії. Старі порядки руйнувалися, нові паростки пробивали собі шлях крізь товщу історії!
Цікаво, що саме в такі переломні часи, у 1884 році, акціонери Брянського товариства ухвалили рішення будувати металургійний завод на Придніпров’ї. Ото була подія! В повітрі висіла майже відчутна наелектризованість — час великих змін і сміливих рішень.
Треба ж мати таку сміливість – прийти до міської управи Катеринослава з проханням продати аж 120 десятин землі – це майже 131 гектар! Порівняйте з футбольним полем, яке має лише 0,7 гектара — тобто вони просили площу, що дорівнює 187 футбольним полям! Між іншим, це саме так і було – 26 липня того ж року голова правління товариства Брянських заводів В. І. Чацкін разом із гірничим інженером М. І. Кузнєцовим звернулися з цим проханням до місцевої влади. І що ви думаєте? Міська дума, побачивши перспективу для міста, погодилася продати землю по 200 рублів за десятину. До речі, щоб ви розуміли масштаб – за ці гроші тоді можна було купити корову або добру коняку! А поруч була ще й ділянка, куплена в Олександра Поля — справжньої легенди Придніпров’я.
Восени 1885 року розпочалося будівництво. Тисячі кубічних сажнів землі були переміщені важкою ручною працею. Тільки уявіть собі: ніяких екскаваторів, бульдозерів чи іншої сучасної техніки — лише мозолясті руки та спітнілі спини робітників! Засипано вибоїни та провали, вирівняно майданчики для майбутніх цехів.
Горяїнов – видатний інженер та душа Брянки
Найцікавіше, що Олексій Михайлович Горяїнов, якого призначили директором у 28-річному віці, став справжньою душею будівництва. Вам не здається дивовижним, що такому молодому чоловікові довірили керувати будівництвом цілого заводу? А хто з нас у такому віці впорався б із таким завданням?
Та хіба можна не захоплюватися його організаторськими здібностями? Вдень і вночі, без зупинки, Дніпром, залізницею, гужовим транспортом – усіма можливими шляхами доставляли на будмайданчик матеріали, металоконструкції, механізми та обладнання. Тут проходять вози з цеглою, там пихкає паротяг із вагонами металу, а річкою пливуть баржі з лісом… І все це за графіком, розробленим Горяїновим! Поміркуйте лишень, скільки розрахунків, координації та організаційного таланту потрібно було мати! Це ж треба було таке придумати, щоб усе працювало, як швейцарський годинник!
Між іншим, урочисте відкриття заводу відбулося 10 травня 1887 року, на другий день святкування 100-річчя міста. Збіг? О ні! Це було свідомо сплановане дійство! Святково прикрашене місто, усюди майорять прапори, грають оркестри, а до заводу підходить спеціальний потяг, який привіз представників губернської адміністрації, городян і почесних гостей міста. Майже 500 військових у парадній формі вишикувалися навколо павільйону й доменних печей, утворюючи живе кільце. Усі споруди прикрашені прапорами та гірляндами… Це ж було справжнісіньке свято, день, коли народжувалася нова промислова доба краю! Прогримів постріл із гармати, заревли гудки, і перша доменна піч № 1 дала свій перший чавун. От вам і народження легенди!
Розквіт Брянки та турбота про людей: від металу до сердець
А ви знаєте, що Горяїнов не лише металом дихав і про виробництво дбав? Шістнадцять років він керував заводом і весь цей час невпинно впроваджував новітні технології. Без перебільшення — це був справжній технічний геній свого часу! Ви тільки вдумайтеся: він власноруч розробив пристрій горну доменних печей, запропонував абсолютно нову на той час ідею — прискорити сталеплавильний процес шляхом заливання рідкого чавуну на залізну руду і вапно.
Після пуску першої доменної печі завод стрімко розвивався. Вже за кілька років стали до ладу мартени, конверторні та прокатні стани. Повсюди розжарений метал, іскри, пара, гуркіт машин! Тут виплавляли чавун і сталь, виготовляли фасонне литво, сортове залізо, рейки, труби, мости та силу-силенну інших металевих виробів. Кажуть, що залізничні рейки з Брянського заводу можна було б прокласти через усю імперію!
Брянська колонія та духовне зростання: місто в місті
З розвитком заводу та збільшенням кількості працівників виникла гостра потреба в житлі. І як ви думаєте, як вони розв’язали це питання? О, це була ціла житлова революція для того часу! Брянське товариство спочатку створило спеціальну колонію для службовців з 32 затишних одноповерхових будинків, назвавши її, звісно ж, Брянською. Для порівняння — в інших місцях робітники часто жили в бараках або перенаселених гуртожитках. А тут — індивідуальні будинки!
А ось найцікавіше: щоб зацікавити робітників і утримати їх на заводі (адже плинність кадрів — проблема споконвічна), керівництво заводу запровадило інноваційну систему кредитування на будівництво власного житла. Погодьтеся, доволі мудре рішення для того часу, чи не так?
І знаєте що? Ця стратегія спрацювала чудово! Так навколо заводу, немов гриби після дощу, виросли цілі робітничі селища: Брянське, Чечелівка, Фабрика, Шляхівка. А ви можете здогадатися, як виглядали ці поселення? О, це були не просто хаотично розкидані будиночки! У 1901 році тут уже будували напрочуд комфортні, як на той час, одноповерхові особняки з садками та чепурними парканами, а для неодружених спеціалістів зводили досить великі двоповерхові будинки, щось на кшталт сучасних гуртожитків квартирного типу.
У межах колонії з’явилася велика залізнична станція, яка обслуговувала не тільки завод, а й потреби колоністів — возила людей до центру міста, доставляла пошту, продукти. Це ж було справжнє місто в місті, зі своєю інфраструктурою та особливим колоритом! А знаєте, що надавало колонії особливого шарму, ніби європейського відтінку? Велика кількість французів і бельгійців, які брали участь у її розбудові! Чистенькі вулички, акуратні будиночки, а серед українців чути французьку та фламандську мови… Справжній інтернаціональний куточок посеред степового Придніпров’я!
Та найцікавіше, що Брянське товариство дбало не лише про матеріальне, а й про духовне життя працівників. Ви тільки подумайте — вони багатіли, розвивалися, але не забували про душі своїх робітників! Це ж треба було мати таку далекоглядність – взяти на себе відповідальність за будівництво храму поблизу заводу!
Джерела: