Як казав Остап Бендер: «Якщо в країні ходять якісь грошові знаки, мають бути люди, у яких їх дуже багато». Багаті люди є в будь-якій країні та за будь-якої влади. Тільки розпоряджаються своїми багатствами вони по-різному. Далі на dnipro.one.
Олександр Поль
Походження Поля, на відміну від його життєвого шляху, невідомо. За різними версіями він нащадок чи англійців, чи німців, чи шведів. Але яке має значення походження, якщо завдяки Полю Придніпровський край зробив ривок у майбутнє та зберіг минуле.
Олександр Поль отримав відмінну освіту і рано став самостійним – взяв на себе турботу про братів та сестер після смерті матері та батька. Маючи у своєму розпорядженні батьківський маєток (але без землі), Олександр придбав велику земельну ділянку і зайнявся сільським господарством. Збудував корівники, кінні заводи, завів великі отари овець – загалом типове поміщицьке життя. Обрався депутатом від Верхньодніпровського повіту. Досконально знав побут та особливості селянського життя, виступав у врегулюванні інтересів поміщиків та селян, за що користувався повагою як одних, так і других. Але в межах маєтку діяльному Полю було тісно. Він захоплювався історією та природознавством, і два ці хобі виросли в одну велику справу.
Подорожуючи Криворізьким краєм з археологічною та етнографічною експедицією, Поль виявив у районі річки Саксагані поклади вугілля, мармуру, залізняку та інших корисних копалин. Не те щоб відкрив – про ці поклади було відомо і раніше, але звернув на них пильну увагу місцевої влади. Здавалося б, ось вона перемога. Це так здається зараз, а тоді на Поля дивилися, як на палацового блазня – без інтересу. Яка руда? Які гірничодобувні заводи будувати? На які гроші? Поль вкладав у дослідження та розробку родовищ свої гроші, брав кошти у кредиторів, залучав іменитих учених, щоб спертися на їхній авторитет, бо свого було недостатньо. Навіть коли йому вдалося за допомогою французьких інвесторів створити акціонерне товариство для розробки та видобутку залізняку, йому на батьківщині все одно не вірили.
Далі були збудовані рудники, заводи, Катерининська залізниця, міст через Дніпро, будівлю вокзалу. Кривий Ріг із забутого богом селища перетворився на потужний промисловий центр. Катеринославська губернія стала однією з найбагатших у Російській імперії. Ось тільки серце промисловця та мецената не витримало конкуренції з тодішнім бюрократизмом та корупцією. Він помер у віці 57 років.
Мойсей Карпас
Народився майбутній купець Першої гільдії у 1852 році у столиці нинішньої Литви. У віці 29 років переїхав до Катеринослава. Спочатку Мойсей Юдович був співвласником невеликої промислової компанії «Карпас та Ковалевський». Яка згодом трансформувалася в «Товариство кам’яновугільних та залізних копалень Півдня Росії». Яка, у свою чергу, переросла у великий торговий дім «Карпас та син».
Як будь-який заповзятливий ділок, Карпас вкладав гроші у все перспективне. Він торгував вугіллям, металом, цементом, займався страховим та готельним бізнесом. При цьому активно займався, як би сказали зараз, соціальною діяльністю. На його гроші утримувалися лікарні, відкривалися навчальні заклади, притулки для бідних, дитячі їдальні, сирітські будинки.
На момент смерті, у травні 1917-го року, статки Мойсея Карпаса оцінювалися в 18 мільйонів рублів. Для купця Першої гільдії не так вже й багато (були й багатші люди). Але, мабуть, на відміну від них, Карпас протягом життя пам’ятав приказку про те, що в труні кишень немає.
Іван та Надія Алексєєнко
Як ми вже зрозуміли, торгівля металом приносила в ХІХ столітті (та й зараз теж) непоганий прибуток. Одним із перших у Катеринославі заснував торгівлю залізом комерсант Мартин Алексєєнко. Його старший син Іван продовжив справу батька навіть успішніше за самого батька. Якщо Мартин став забезпеченою людиною, то Іван увійшов до найбагатших людей Катеринослава. У нього було кілька магазинів, де оптом та в роздріб продавали залізо та з десяток прибуткових будинків по всьому місту.
Із дружиною Надією Іванівною у Івана Мартиновича своїх дітей не було. Тому Надія чималу частину їх із чоловіком стану віддавала на благодійність: богадільня для літніх жінок, комерційне училище, жіноча гімназія. На утримання цих закладів місту було пожертвовано понад 650 тисяч карбованців. І це була найбільша сума, віддана Катеринославу на благодійність.
Іван Алексєєнко помер у 1910 році, і комерційна діяльність сім’ї на цьому закінчилася. Але гроші залишилися. Надія Іванівна передала місту 82 тисячі рублів на будівництво дитячої лікарні та амбулаторії. Оскільки впливового підприємця вже не було живим, чиновники захотіли ці гроші вкрасти. І якби не втрутився молодший брат покійного Івана Мартиновича, то дитячої лікарні, яка зараз знаходиться на проспекті Пушкіна, могло б не бути.
Володимир Хренніков
Ім’я цього купця, підприємця та землевласника жителі Дніпра добре знають завдяки готелі «Україна» – колишній будинок купця Хреннікова. Володимир Миколайович був нащадком багатого купецького роду, освіченою та інтелігентною людиною. Крім того, він належав до нечисленного тоді прошарку українофілів та дружив із Дмитром Яворницьким.
Мрією Хреннікова було збудувати у центрі міста «Український дім». Ним і став майбутній готель «Україна», створений 1913 року. «Український дім» мав бути черговим прибутковим будинком у комерційному списку Хреннікова, а став архітектурним шедевром Катеринослава-Дніпропетровська-Дніпра, одним із його головних символів. Перлина української архітектури і зараз радує погляди мешканців та гостей міста.
Мільйонери радянського періоду
Вони, звісно, були. Підпільні ділки, цеховики, великі фарцівники, тіньові біржовики. Тільки їхні імена невідомі широкому загалу. За часів соціалізму великі гроші любили тишу. Повторити долю Яна Рокотова нікому не хотілося.
Мільйонери нового часу
Найвідоміші з них – вся верхівка групи «Приват» плюс Геннадій Корбан. Звісно, багатих людей у неофіційній бізнес-столиці України значно більше. Згідно з Вікіпедією, у 2011-му році кожен 1200-й житель Дніпра був мільйонером.