Сьогодні історики не можуть, навіть, точно встановити місце, де розміщувався перший державний банк міста. Та це й неважливо. Важливо, що банківська система пожвавлює економіку і надає їй цивілізованого вигляду. Хоча іноді втручається поняття «людський фактор». Далі на dnipro.one.
Навіщо потрібні банки?
Економіка будь-якої країни, як неважко здогадатися, нежиттєздатна без грошей. Фінансові розрахунки йдуть потоками, їх треба впорядкувати та систематизувати. Причому на користь усіх сторін. Якщо цього не робити, тоді виходить «Злочин і кара», коли нахабний лихвар стикається з пролетарським гнівом.
Банки наділені правом приймати кошти від тих, у кого їх трохи (або багато) у надлишку, і передавати тим, хто їх гостро на даний момент потребує. І якщо банківська система відрегульована правильно, такий процес вигідний усім учасникам. Перші отримують відсотки, другі – необхідні їм суми, банк має посередницьку частку.
Крім цього, банки проводять необхідні розрахунки та грошові перекази між різними організаціями, а також між приватними особами. Це теж зручно, відпадає необхідність розрахунку тут і зараз.
Початок великого шляху
Перший державний банк Російської імперії був відкритий в 1861, саме в рік скасування кріпосного права. Правління банку розташовувалося безпосередньо у столиці, у Санкт-Петербурзі. Згідно зі статутом, Держбанк звалював на свої плечі багато фінансових зобов’язань уряду. Наприклад, усі борги колишніх державних кредитних установ підлягали ліквідації. Звільнення селян від кріпацтва було пов’язане з великими фінансовими витратами – ці проблеми теж мав вирішувати Держбанк. Ведення рахунків скарбниці, проведення всіх фінансових операцій, державні позики – це становило кістяк обов’язків Держбанку.
Були для Держбанку також приємні моменти. Наприклад, він міг без відсотків розпоряджатися на власний розсуд практично всією грошовою масою держави. Плюс щодо різних фінансових операцій права в банку були досить широкі.
Місія у регіони
Регіональних відділень Держбанку, які перебували у його підпорядкуванні, спочатку було лише вісім. Однак пізніше, коли фахівці міністерства фінансів проаналізували ділову активність кожної губернії, їхня кількість зросла до 60 відділень.
З погляду столичних фінансистів Катеринослав не був жвавим торговим містом. Відділення Держбанку було відкрито тут лише в 1864 році, але перші десять років обсяги його діяльності були дуже скромними. Ще не були відкриті криворізькі копальні, не була розвинена промисловість, не була побудована залізниця… Як уже згадувалося вище, банк тулився в місці, встановити яке не вдалося. Але вже до початку 80-х років XIX століття постало питання про те, що установа потребує власного окремого будинку. Спочатку хотіли його побудувати на місці сучасного театру опери та балету, щоб було гарно та з розмахом. Але коли підрахували витрати, вирішили просто переїхати до вже збудованої будівлі на вулиці Казанській (Карла Лібкнехта, Грушевського). Це був двоповерховий прибутковий будинок. Банк також викупив кілька будинків по сусідству, у їхніх квартирах оселилися співробітники банку. У середині ХХ століття до будівлі було надбудовано ще два поверхи, у такому вигляді вона стоїть і досі.
Здорова конкуренція
У 1872 році був відкритий Катеринославський міський громадський банк. Основною відмінністю його від Держбанку було право поєднувати кредитні операції, як довгострокові, так і короткострокові. Також цей банк видавав позики під заставу нерухомого майна. За перші три роки діяльності банк встиг, навіть, отримати прибуток у кількадесят тисяч рублів. На папері все виглядало добре…
Тримай злодія!
…доти, доки у банку не була проведена ревізія.
Багато хто пам’ятає історію директора московського гастронома «Єлісєєвський» Юрія Соколова. Який був засуджений до страти за розкрадання соціалістичної власності. За дуже затятими чутками, Соколова розстріляли не за крадіжку. А за те, що він міг видати причетних до його махінацій людей, які займали найвищі посади в державі. Недарма кажуть, якщо потягнути за ниточку, розмотується величезний клубок.
Приблизно таку картину виявили ревізори у Катеринославському міському громадському банку. Врахованих векселів було на шістсот тисяч рублів, але майже половина з них виявилася безнадійними. Насамперед відзначилося керівництво банку, яке крало все, що було погано прикручене. Позики без забезпечення оформляли навіть на касирів банку, ймовірно, за невеликий гонорар найманому персоналу. Також, згідно з документами, любив брати позики без повернення та без гарантій міський голова. Банк не стали банкрутувати лише тому, що ця процедура обійшлася б місту у три річні бюджети. Поміняли керівництво банку, і установі довелося розплутуватися з боргами довгих десять років, поки банк знову знайшов ґрунт під ногами.
Щодо Держбанку, то там ситуація була не кращою. Адже люди скрізь однакові. Держбанк займався відповідальним зберіганням. Тобто брав на зберігання певні речі, які упаковувалися у спеціальні ящики. У документах вказувався лише розмір ящика, що було всередині – співробітники банку не могли знати за умовами договору. За кілька років до революції 1917 року з’ясувалося, що банківські працівники без зайвих міркувань просто розкривали ящики і забирали собі їхній вміст. Що саме забирали, можна лише здогадуватись. Швидше за все, золото, коштовності, цінні папери. А щоб усередині ящика щось торохтіло чи шелестіло, ящик заповнювався мотлохом. І щоб за вагою відповідало. Також було виявлено недостачу в мішках з готівкою. На жаль, чим закінчилися такі експерименти із чужим майном, невідомо.
Після революції усі банки увійшли до складу Державного банку. Таким чином, ця установа виявилася єдиною з дореволюційних банків, яка працює і сьогодні. І називається вона Національним банком України.