У Дніпрі багато атмосферних закладів, де можна не тільки у тиші попити кави, спостерігаючи за метушнею за вікном, а й провести час у цікавому інтер’єрі. І кожна кав’ярня чи ресторан мають свою історію, сповнену радісних та сумних моментів. До таких місць належать і кав’ярні мережі власників компанії “Фунт кави”, власники якої починали з обсмажування кавових зерен, а згодом змогли відкрити у місті сім закладів із різною тематикою. Далі на dnipro.one.
Перша кав’ярня
Молоді підприємці Фелікс та Олександр стали одними із перших, хто почав розвивати у Дніпрі кавову культуру. Першу кав’ярню хлопці запланували відкрити у 2020 році, але на заваді стала пандемія коронавірусу, тож перших клієнтів вдалося запросити на відкриття лише у червні того ж року.
Як розповіли бізнесмени, вони нічого не знали про бізнес, яким збиралися займатися, тому концепцію кав’ярні доручили розробити дизайнерці. Протягом чотирьох місяців партнери працювали над проєктом, але в підсумку виявилося, що приміщення не готове до відкриття, потрібні були ремонт, нові меблі, обладнання для приготування кави.
З першим дизайнером власники майбутніх кав’ярень не спрацювалися, розійшлися погляди на інтер’єр приміщення, а час уже було втрачено, й довелося починати все заново.
У підсумку першим проєктом хлопці займалися без дизайнера. Причому надихалися вони картинками із “Pinterest”. На той момент бізнесмени ніколи не були за кордоном, а кав’ярень третьої хвилі в Україні було дуже мало. Усе робили своїми руками, із чого доведеться.
Проте, згадували власники бізнесу, у них був шалений запал, та вони активно стежили за роботою німецьких кав’ярень “The Barn” та “Bonanza”, їхні фотографії надихали хлопців. Також вони одного разу побачили кав’ярню у Роттердамі, де їх вразив не тільки дизайн, а й атмосфера, розташування меблів зсередини, внутрішня логістика столів.
Перша кав’ярня відкрилася під назвою “Shepit”, вона виявилася справді унікальною, адже не була схожа на жоден інший заклад.
Згодом правильно оформити інтер’єр та створити неповторну атмосферу у закладі хлопцям допомогла дизайнерка Альона Бондар.
Водночас бізнесмени просили обов’язково поставити у закладі вініл, загальні столи та зробити там кілька зон. В результаті у кав’ярні оформили чотири загальні зони: барну стійку, круглий невеликий загальний стіл, невеликий прямокутний загальний стіл та крісла.
Робота над наступними проєктами
Над відкриттям наступних кількох кав’ярень хлопці також працювали разом із дизайнеркою Альоною Бондар, хоча сказати, що вони дуже схожі між собою за дизайном, не можна.
Коли перший заклад почав приносити дохід, власники вирішили, що потрібно глибше вивчити роботу й концепції кав’ярень третьої хвилі, хоча частково вже були знайомі із цією сферою, адже до відкриття кав’ярень займалися обсмажуванням кави.
Хлопці згадували, що у 2014 році кав’ярні третьої хвилі асоціювалися у відвідувачів зі свіжообсмаженою кавою, якісним обладнанням та професійними знаннями бариста.
Але вони пішли далі й почали самі їздити до Центральної Америки на плантації та купувати каву, самі її обсмажували й самі варили.
Згодом майже усі кав’ярні нової хвилі в Україні почали працювати на свіжообсмаженій каві, тому важливо було продовжувати постійно слідкувати за трансформацією закладів та їхніх концепцій.
Як проходило відкриття кав’ярень?
Згадуючи пройдений шлях, Олександр та Фелікс розповіли, що відкриття кав’ярні – це досить збитковий процес, а перший дохід можна побачити щонайменше через 3-6 місяців. Цей час потрібен, щоб вийти “в нуль” за витратами, а потім вже можна поступово виходити “у плюс”. Якщо заклад працюватиме у збиток довше, то треба дуже добре вірити у свій проєкт, не сходити зі шляху та його ідеї.
У хлопців теж були такі проєкти, які довго не приносили прибутку, але вони продовжували вірити у свої сили, тож під час локдауну відкрили ще дві кав’ярні – “Floyd” та “Біла стріла”, а ще до них запустили “White Neo”.
Після закінчення пандемії заклади швидко набрали популярність серед містян, й почали приносити стабільний дохід.
Звісно, розвитку бізнесу допомогло й те, що у хлопців були не лише свої кав’ярні, а й обсмажування, вони змогли зрозуміти сторону продавця та покупця.
Адже коли людина планує відкрити кав’ярню, не можна спиратися на думку дружини, бухгалтера або друга, важливо провести дегустацію та самому вибрати каву, яку готуватиме бариста.
Ринок обсмажувальників в Україні колосальний, тому можна просто ввести запит у браузері, і побачити “першу десятку”, “першу двадцятку” або “першу тридцятку” обсмажувальників, потім зв’язатися з ними, отримати зразки або поїхати на виробництво і вже там відібрати потрібні варіанти.
Водночас для покупця важливо дотримуватися співвідношення ціна – якість, тому потрібно перевіряти документи у постачальників, а не довіряти на слово. У них має бути чистий виробничий цех.
Підбір персоналу
З відкриттям кожної нової кав’ярні у власників з’являлося завдання – набрати персонал.
Звичайно, вони хотіли, щоб у команді були професіонали, але здебільшого єдиною метою було набрати на роботу адекватних людей. Хлопці розповіли, що звертали увагу на те, щоб людина була натхненною та напевно знала, навіщо вона прийшла до них й чому хоче працювати.
Варіанта просто пересидіти не було, не брали тих, кому потрібна була тимчасова робота.
Досвід роботи був останнім критерієм, на який звертали увагу власники кав’ярень. Безумовно, класно, коли приходять сильні баристи, наголошували вони, але вони теж мають свої мінуси та бекграунд, який міг би стати негативним для закладу.
До того ж із часом у дніпровських бізнесменів з’явився свій потужний бекграунд із навчання. Вони самі навчали барист, а серед викладачів були обсмажувальниця й керівниця заводу та чемпіон України, який відповідальний за якість кави у їхній компанії.
Робота під час карантину
Звісно, пандемія коронавірусу позначилася на обсязі та результаті роботи кав’ярень, але хлопці змогли швидко впоратися із цією проблемою. Вони вирішили запустити доставку, але не через “Glovo” чи “Raketa”, бо це було неможливо, а через чатбот.
Співробітники закладів почали пропонувати клієнтам доставку термосів та напоїв “Black Fox”. Перші кілька тижнів заклади взагалі не працювали, а потім хлопці запустили дві кав’ярні, хоча інші все ще були зачинені.
Баристи були вдома, тому доставку організували локально, у тих районах, де вони жили. Таким чином, каву у термосах доставляли у радіусі 1 км, це була додаткова послуга, але як виявилося, дуже популярна серед клієнтів.
Допомагало й те, що у хлопців вже була велика лояльна аудиторія, яка підтримувала їх.
Вдалося пояснити ситуацію й орендодавцям, а співробітникам кав’ярень платили скорочену заробітну плату.
Попри обставини, власники кав’ярень намагаються завжди підтримувати своїх працівників фінансово, якщо в них відбуваються якісь форс-мажори, наприклад, операції чи потрібні кредити
Допомагає також будувати успішний бізнес й лояльність до всіх працівників. У хлопців немає штрафів, а тому стосунки в колективі складаються без сварок та проблем.
Якщо є крадіжки, які виявляються через недостачу, то це або помилка та працівники повинні її знайти, або це крадіжка. Якщо факт розкрадання підтверджується, працівника одразу ж звільняють.
Таким чином, нестандартний підхід до розвитку бізнесу та досвід в обсмажуванні кавових зерен допомогли двом простим хлопцям із Дніпра відкрити одразу кілька кав’ярень, які у підсумку вирішили об’єднати в одну мережу. Свіжий погляд на розвиток кавової культури у Дніпрі та Україні допомагає їм будувати успішний бізнес та відносини із робочим колективом.