У минулі століття професія повитухи вважалася надзвичайно важливою та поширеною не лише в Україні. Це були жінки, які давали майбутнім матерям поради під час вагітності та пологів, по догляду за дитиною. Повитуха не тільки вміла приймати пологи, а й добре зналася на лікуванні травами, молитвах та замовляннях. Протягом минулих століть в Україні такі жінки були дуже шанованими у містах і селах, бо викликати лікаря могли собі дозволити лише забезпечені люди. За радянських часів роботу повитух взяли на себе медики, тому професія вважається забутою. Хоча й у XXI столітті у далеких від райцентрів селах ще можна відшукати жінку такої рідкої спеціальності. Детальніше про це на dnipro.one.
Чому обирали професію повитух?
В Україні в цілому та на Дніпропетровщині зокрема повитухи були головними особами під час пологів, тому в будь-який час могли розраховувати на підтримку та шану від громади. Адже у минулих століттях у більшості родин народжувалося багато дітей, відтак послуги для породіллі могли знадобитися і бідним, і забезпеченим мешканцям міста чи села. Повитух найпершими громада забезпечувала дровами на зиму, давала продукти або гроші за послуги, допомагала тягловою худобою під час сівби чи збору врожаю. Їх ще називали “бабами-пупорізками”, цікаво, що це стосувалося й молодих жінок, які ще не народжували, але мали потрібні знання.
Але не лише матеріальними статками приваблювала ця професія. Етнограф Зенон Кузеля у своїх працях досліджував, що жінки, які йшли у “пупорізки”, бачили у тому своє призначення, прагнули не лише допомогти породіллі, а й врятувати майбутню живу душу, яка приходила у світ. Часто це вміння передавалося від матері до дочки, іноді повитухи брали учениць із кмітливих дівчаток. Вчитися починали з 12 років, іноді з 7 років, але до 12-річного віку малих помічниць навчали тільки спеціальних молитов, замовлянь, правил збирання трав і приготування відварів.
Що робила повитуха?
Кожна досвідчена баба-пупорізка приносила з собою свячену воду, лікувальні трави або відвари, свічки, льон, освячений маленький ножик, щоб обрізати пуповину. Повитуха підтримувала лагідним словом породіллю, давала поради як правильно дихати й рухатися, приймала немовля. На Дніпропетровщині збереглися свої обряди, яких дотримувалися при народженні дитини. Щоб пологи пройшли легко, повитуха відмикала у хаті всі замки, розплітала майбутній мамі волосся, розв’язувала вузли на одежі та рушниках. Потім обкурювала жінку свяченим зіллям, запалювала Стрітенську свічку й молилася до Божої Матері, прохаючи благословення для новонародженого.
Деякі дуже досвідчені майстрині навіть знали, як повернути неправильно розташований плід, якщо той лежав не так, як потрібно. Це вміють робити всі сучасні акушери, однак у минулих століттях такі знання мали не всі повитухи. Хоча правильні дії часто рятували і матір, і немовля, тому таких повитух цінували особливо. Ще баба-пупорізка приймала немовля, оглядала, обережно “рівняла носик”, пестила, обрізала пуповину. За традицією хлопчикам її обрізали на сокирі або на книжці, щоб були працьовитими і мудрими, а дівчаткам – на куделі або гребінці, щоб виросли вмілими трудівницями.
Маловідомі таємниці повитух
Навіть давно забуті професії українців мали свої особливості. Важливо було правильно перев’язати пуповину. Якщо жінка ще планувала народжувати, перев’язували лляною або конопляною пряжею, яка символізувала зв’язок із материнством та родючістю. Якщо ж породілля не хотіла більше малюків, то використовували особливу пряжу – “плоскінь”, виготовлену з льону чи коноплі першого року. Це був своєрідний обряд, який вказував на завершення плодючості.
У кожному селі панував свій звичай щодо останньої частини пологів. Після того, як плацента залишала тіло матері, повитуха проводила окремий обряд: торкалася “місця” немовляти, хрестила його, перш ніж відправити “на останній спочинок”. Це вважалося важливим моментом для родини, адже плаценту, як символ життєвої сили, треба було сховати в особливому місці, де не ступала людська нога. Одні господарі ховали у хаті, інші – під старим деревом на подвір’ї або ж біля “глухої” стіни. Вважалося, що таким чином можна захистити дитину від злих духів і забезпечити їй добробут.
Традиції першого купання немовляти
Другим ритуалом, який виконувала повитуха, було купання новонародженого. До теплої купелі додавали свячену воду, яка очищувала та оберігала від злих намірів, на дно клали монету як оберіг на щастя. Якщо народжувалася дівчинка, доливали відвар півонії або любистку, щоб була доброю та вродливою, якщо хлопчик – відвар кори дуба або чорнобривців, аби виріс сильним, мужнім та гарним. Воду після купелі не можна було виносити з хати після заходу сонця, повитуха це робила тільки вранці. Виливала під плодовитим деревом, яке символізувало родючість і здоров’я.
Після завершення роботи сама баба-пупорізка проводила обряд очищення, який називали “зливками”. Разом із молодою мамою вона зливала чисту воду з рук, цей ритуал очищував обох від негативного впливу. Якщо була необхідність, повитуха залишалася у хаті породіллі на кілька днів, щоб допомогти з немовлям, але натомість господарі мали поратися по господарству й у неї або відпускати жінку на деякий час додому. У XVIII, XIX, на початку XX століть далеко не в усіх селах були храми, тому часто повитухи отримували від священників благословення проводити швидкий обряд хрещення. Але це дозволялося лише у випадку, коли дитина народжувалася дуже слабкою або непридатною до життя. Існувало повір’я, ніби нехрещена дитина снитиметься матері й проситиме собі ім’я, та й до раю малятко нехрещеним не візьмуть.
Як почала зникати професія повитухи?
Чимало давно забутих професій повністю не зникли, а трансформувалися, на початку минулого століття у таких великих містах, як, наприклад, Катеринослав, повитух почали замінювати лікарі та акушерки. За радянських часів цей процес активізувався, у селах відкривали фельдшерські пункти, тому повитухи поступово ставали історією. Хоча до середини XX століття жінки більше довіряли досвідченим повитухам, ніж молодим лікаркам, яких відправляли по селах. Цікаво, що на початку XXI століття, коли стали модними натуральні та альтернативні методи медичного догляду зокрема пологи вдома, професія повитух почала поволі відроджуватися в Україні. Втім, якщо ситуація починає розгортатися “не за підручником”, жінки одразу ж викликають професійних медиків.
Свято повитухи в Україні
В Україні та у Болгарії існує навіть професійне свято повитух, болгари називають його “Бабин день”, а українці – “Бабина каша”. Відзначають його 8 січня. Раніше у цей день у хаті повитухи збиралися вагітні жінки та породіллі з громади, щоб відсвяткувати важливість материнства й народження нового життя. Жінки приходили з подарунками та гостиною до столу, цілували руки повитусі, омивали їх водою. А баба-пупорізка кропила гостей свяченою водою, бажаючи щастя та здоров’я. Дослідники вбачають у цьому ритуалі важливі традиції, які несли очищення та благословення родинам.
Традиційним частуванням у цей день були тушкована з м’ясом капуста, сирний пиріг, солодка та солона каші. Гостина перетворювалася на своєрідні мамині посиденьки, коли всі обмінювалися досвідом, порадами та історіями. Повитуха вчила, як доглядати за немовлятами, як лікувати численні дитячі хвороби або дрібні травми у старших діточок. Такі “збори” були надзвичайно важливими для жінок-сиріт, які не могли звернутися за порадою до матері. Цікаво, що у 2025 році в Україні вперше провели день “Бабиної каші” за давніми традиціями. Сценарій для свята забутої професії повитухи першими запропонували мешканки села Ботієво Запорізької області, а приймала гостей акушерка Раїса Івова, яка пропрацювала у селі десятки років. Так що, можливо, повитуха ще повернеться зі світу згадуваних у рефератах забутих професій до кола професій сучасних.
Джерела:
- https://gre4ka.info/zhyttia/yaki-profesii-vzhe-vymerly/
- https://localhistory.org.ua/texts/statti/khto-taka-baba-povitukha/
- https://nashemisto.dp.ua/ru/2023/01/08/prazdnik-babej-kashi-8-janvarja-narodnye-primety-zaprety-i-verovanija/
- https://www.mk-zap.ru/culture/2025/01/23/v-sele-botievo-na-zaporozhe-otmetili-prazdnik-babkipovitukhi.html