Історія заводу бере свій початок у невеликій майстерні, яка займалася створенням наочних посібників для шкіл. У 1926 році надійшла вказівка про її створення, а офіційно вона була відкрита вже у 1927 році. Саме цього року майстерня почала випускати свою першу продукцію, що вважається роком заснування агрегатного заводу. Далі на dnipro.one.
Документи з точною датою заснування заводу не збереглися
Спочатку майстерня розташовувалася на перетині проспекту Карла Маркса (сучасна назва – Дмитра Яворницького) та вулиці Фрунзе (вулиця Хрестова). Тут виготовляли різні наукові прилади, такі як електрофорні машини, котушки Румкорфа, магдебурзькі півкулі, а також моделі парових машин та двигунів внутрішнього згоряння. В 1932 році майстерня значно розширилася і перетворилася на верстатобудівний завод №2, який незабаром був названий на честь Георгія Димитрова. Основним напрямом діяльності заводу стало виробництво токарно-гвинторізних верстатів.
У міру зростання виробництва виникла необхідність у більш просторих приміщеннях, і в 1935 році на базі заводу імені Димитрова було створено нове підприємство – завод Фізприлад №14, названий на честь В. П. Затонського. Саме на цьому місці, де раніше розташовувався завод Фізприлад №14, знаходиться сьогодні Агрегатний завод.
Крім навчальних посібників, заводи №2 та №14 займалися виробництвом токарно-гвинторізних верстатів моделей ТВ-1 та ТВ-2, випускаючи їх у невеликих обсягах – понад двадцять штук щомісяця. З початком 1939 року на заводі №14 було налагоджено виробництво корпусів для 45-міліметрових протитанкових снарядів. Згодом завод освоїв і випуск детонаторів для протитанкових та протипіхотних мін.
З початком Другої світової війни пріоритети заводу змінилися і виробництво навчальних приладів відійшло на другий план. У 1940 році підприємство отримало завдання налагодити масовий випуск поршневих кілець для авіаційних двигунів. Завод №14 було передано Народному комісаріату авіаційної промисловості СРСР та перейменовано на Союзний державний завод №462. На момент окупації завод складався з одинадцяти будівель площею 3000 квадратних метрів, де працювало понад тисячу осіб.
З наближенням фронту завод евакуювали до Пермі, де його об’єднали з місцевим виробником авіаційних моторів, створивши завод авіаційних моторів №19 імені Сталіна, нині Пермський моторний завод. Частину обладнання та колективу відправили до Саратова для посилення місцевого оборонного підприємства.
Під час німецької окупації Дніпропетровська (нині Дніпро) нацисти використовували заводські цехи для ремонту своєї техніки, завершення незакінчених об’єктів та будівництва нових. Всупереч війні, завод не був повністю зруйнований. Після звільнення міста в 1943 році довоєнний директор заводу М. Ф. Іванов прибув для оцінки збитків і відновлення. З його ініціативи на базі заводу організували ремонтні майстерні для армії, а також розпочалося відновлення основного виробництва. У цих роботах брали участь як співробітники заводу, так і німецькі військовополонені.
Ротація керівництва та становлення справді “агрегатного” заводу
Підприємству надали новий номер – 489. Певний час завод продовжував виконувати оборонні замовлення, ремонтуючи вантажівки для фронту, а також освоїв виробництво низки цивільних виробів, таких як тракторні гільзи, віконні петлі та слюсарні лещата. Проте вже з 1947 року завод почав активне перепрофілювання, поступово ставши підприємством, яке спеціалізується на виробництві авіаційних агрегатів. У його виробничій програмі з’явилося тринадцять найменувань авіаційних деталей. У зв’язку з такою трансформацією відбулися і кадрові зміни: Михайло Федорович Іванов очолив Дніпропетровський радіозавод, що будується, а керівництво Агрегатним заводом прийняв Михайло Ігнатович Рогозін.
В 1948 році завод розширив свою виробничу програму, освоївши випуск карбюраторів двох типів: К-14, призначених для установки на автомобільні двигуни, і К14У-5, розроблений спеціально для двигунів зернозбиральних комбайнів.
Початок 1950-х років ознаменувався освоєнням виробництва нового виду продукції – смоків. Завод налагодив випуск як шестерних, так і відцентрових смоків, а також освоїв виробництво електродвигунів постійного струму.
У 1952 році завод здійснив прорив у виробництві побутової техніки, розробивши та запустивши у серійне виробництво перший вітчизняний електропилосмок під маркою ПС-1. Вже до 1954 року завод випускав понад 25 тисяч пилотягів моделей “Дніпро-2” та “Дніпро-3” щорічно.
Присвоєння офіційної назви та розширення асортименту продукції
У другій половині 50-х – на початку 60-х років минулого століття завод суттєво розширив виробництво електродвигунів та відцентрових смоків. Паралельно з цим було освоєно виробництво нового побутового пилосмока, який отримав назву “Ракета”, річний випуск якого сягав 200 тисяч екземплярів. Також завод розпочав серійний випуск електровентиляторів моделі ВЕ-1, продуктивність становила 250 тисяч штук на рік.
У 1966 році, після довгих років роботи під грифом секретності (завод був відомий як “поштова скринька 210”), йому надали офіційну назву “Дніпропетровський агрегатний завод”.
У період з 1966 по 1982 роки завод освоїв серійний випуск високоточних плунжерних смоків, що отримали загальну назву агрегати високого тиску НП-85. Паралельно з цим тривало нарощування виробництва електродвигунів, відцентрових смоків та товарів народного споживання. До 1982 року завод випускав понад 20 найменувань продукції цивільного призначення, включаючи понад 676 тисяч пилотягів та 331 тисячу настільних вентиляторів. Завод став лідером у СРСР з виробництва пилотягів, які, крім широкого використання у побуті, застосовувалися навіть у салонах цивільних літаків та на космічній станції “Салют”.
Значний внесок заводу у розвиток міста
До кінця 1970-х років завод зазнав істотних організаційних змін. Було створено кілька спеціалізованих виробничих підрозділів, кожен із яких фокусувався на випуску певної продукції: агрегати високого тиску (виробництво №1), товари народного споживання (виробництво №2), авіаційні електродвигуни (виробництво №3) та відцентрові смоки (виробництво №4). Така спеціалізація дозволила оптимізувати виробничі процеси та підвищити ефективність підприємства.
У 1980-х роках завод продовжив розвивати лінійку пилотягів, представивши четверте покоління моделей: “Ракета-9”, “Ракета-9А”, “Ракета-9В” та “Ракета-12”. У 1988 році завод виробив близько 810 тисяч пилотягів. Це означало, що практично кожен другий пилотяг у Радянському Союзі було виготовлено саме на Дніпропетровському агрегатному заводі.
У 1990 році підприємство було реорганізовано у Виробниче об’єднання “Дніпропетровський агрегатний завод”, а у 1996 році перетворено на відкрите акціонерне товариство. Всупереч складним економічним умовам, завод продовжував свою діяльність і навіть розробив п’яте покоління пилотягів “Ракета-30”.
На початку 2000-х років модельний ряд пилотягів “Ракета” поповнився новими моделями: “Ракета 35”, “Ракета 40” та “Ракета 45”. У 20-х роках XXI століття завод вже спеціалізується на виробництві гірничошахтного обладнання, електродвигунів та генераторів.
У грудні 2021 року в Дніпрі з’явилася мініскульптура пилотяга, яка стала частиною міського проєкту “Відчуй Дніпро”, що вкотре наголосило на значний внесок заводу в історію міста.
Джерела: