Історики відзначають, що Катеринослав планувався як промисловий й торговий центр, чого вдалося досягти, завдяки будівництву і роботі заводів та підприємств. Але з часом почав даватися взнаки інший аспект – аграрний. Степи були не дуже пристосовані для вирощування врожаїв, що відчули на своїх доходах місцеві поміщики. Намагалися переходити зі зернових на овочівництво і навіть виноградарство, однак статки з того були невеликі. Далі на dnipro.one.
Так поступово катеринославські землевласники дійшли висновку, що треба мати своїх агрономів та садівників, які б вирощували врожаї за новітніми технологіями. На засіданні повітових земських зборів у 1907 році земський гласний Олександрівського повіту Макаренко запропонував проєкт створення на землях власного маєтку практичної школи садових робітників. Пропозицію охоче підтримали земські діячі повіту.
Ситуація в аграрному секторі Катеринославщини
Варто відзначити, що пошук оптимальної моделі організації початкових навчальних сільськогосподарських закладів, яка б дала гарних спеціалістів, вели губернські та повітові органи земського самоуправління усього Півдня України. Всі розуміли, що треба підходити до вирощування врожаїв інакше, з урахуванням виробничих та навчальних потужностей регіонів. Бракувало належної бази, педагогів потрібних спеціальностей, кількості освітніх закладів. Але розв’язувати проблему було необхідно, що й робили в губерніях з урахуванням власних можливостей.
Урядовці Катеринослава ознайомилися з досвідом створення Гнідинської початкової сільськогосподарської школи, Катеринославського училища садівництва, городництва та бджолярства, Верхньодніпровського сільськогосподарського училища. Розглянули можливості фінансової підтримки з боку міста. Всі розуміли, що налагодження правильної інфраструктури допоможе заощадити кошти земських установ, не треба буде витрачатися на придбання великих ділянок землі та вливати додаткові інвестиції на їхнє облаштування, просити в інших містах необхідних фахівців. Правильний підхід до вирощування продукції дасть гарні врожаї, а доходи місцевих землевласників – це й доходи у міський бюджет.
Як реалізовували проєкт школи садових робітників?
Після виступу на засіданні повітових земських зборів земського гласного Олександрівського повіту Макаренка справа потроху зрушила з місця. Адже розроблений проєкт – це вже конкретні дії, треба лише зорієнтуватися, з якого боку братися за розв’язання проблем. Підготовку випускників Катеринославської школи садівництва присутні учасники зборів розкритикували й наголосили на тому, що необхідно створити окремий професійно-технічний освітній осередок для підготовки робітників із садівництва. Щодо практичної школи садівників, то готовність гласного Макаренка надати територію власного маєтку вирішувала чимало організаційних питань.
Проєкт нового навчального закладу направили на розгляд чиновників Олександрівської повітової земської управи. На чергових зборах управи у 1908 році проєкт затвердили, розробили правила практичної школи садівництва, визначили основні засади управлінської діяльності та організації навчання. Для практичних робіт цілком вистачало запропонованих Макаренком плодового розплідника, саду та ягідника. Нова школа мала підпорядковуватися Управлінню землеробства і державного майна Катеринославської та Таврійської губерній і Головному управлінню землеустрою та землеробства.
Розв’язання організаційних питань
Утримувати заклад мали на кошти, виділені Олександрівською повітовою земською управою, внески засновника, установ місцевого самоврядування та пожертви громадських організацій і приватних осіб. Адміністратором призначили ініціатора й організатора Макаренка, котрий став ще й опікуном школи. Практичні заняття мав проводити садівник-управитель – людина зі спеціальною освітою та досвідом. Ще виділяли посаду помічника завідувача. Для викладання базових дисциплін запрошували на безоплатній основі земських службовців: садівника та повітового агронома. Ці люди працювали за житло та харчування. Кандидатів затверджувало управління землеробства і державного майна Катеринославської та Таврійської губернії на підставі подання Катеринославського губернатора.
На облаштування практичної школи садових робітників земство виділило 4 000 карбованців – за проєктом Олександрівської управи. Гроші пішли на будівництво шкільного корпусу, котрий складався зі спалень, їдальні, комори, кухні, помешкання для куховарки, садівника та його помічника. Для учнів виділили понад 20 місць, саме стільки чиновники визнали за необхідне для підготовки кадрів. Коштом цільових стипендій повітового та губернського земства могли навчатися лише 5 учнів, ще 16 – за кошти засновника закладу або за власним коштом. Сума за навчання була досить вагомою – 100 карбованців на рік. Але в разі здобуття освіти можна було очікувати на непогані дивіденди, адже випускник міг не хвилюватися щодо місця роботи та її гідної оплати.
Умови навчання у практичній школі садівників
Катерининська практична школа садових робітників відкрилася у 1910 році. Приймати на навчання починали у лютому, випускні іспити складали у вересні, загальний курс був розрахований на 3 роки. Стати студентом могли й представники селянських верств, але за умови наявності початкової освіти. Ще звертали увагу на стан здоров’я, чи зможе претендент виконувати всі практичні роботи за спеціалізацією.
Ініціатори та організатори закладу зробили ставку на значний обсяг практики з досвідченим наставником та мінімум теорії. Для теоретичних занять виокремили зимовий період та дощові місяці осені, весь інший час студенти мали практикуватися. А вивчити треба було чимало: розмноження рослин і дерев, організацію посівів на грядках, правильне пікірування й обрізку плодових дерев, кущів, облаштування плодових розплідників і квітників… Ще треба було знати різні новітні методи догляду за плодовими та декоративними культурами, засоби проти шкідників та їхнє правильне застосування.
Окремий курс передбачав вивчення технологічних особливостей процесу заготівлі, переробки та зберігання продукції садівництва. Студенти вчилися також робити тару для перевезення та зберігання овочів і фруктів. Через рік від початку роботи практичної школи садівників запровадили ще одну дисципліну – городництво. Таку вимогу висунули катеринославські господарства, коли зріс попит на городницькі культури. Учні вчилися правильно готувати ґрунт, облаштовувати парники та розплідники, практикувати новітні методи переробки та зберігання овочів.
Правила та заохочення
Практичні роботи тривали протягом дня, але не більше 10 годин для початківців та 12 – для старшокурсників. На канікули відпускали тільки з 15 грудня до 15 січня. По завершенню навчання випускники складали іспити перед комісією, до складу якої входили представник від повітового земства, опікун закладу, заступник-садівник, 2 місцевих власники промислових садів. Всі, хто впорався із завданнями, отримували свідоцтво, а найкращі учні – ще й по 10 карбованців зі спеціального фонду, книги за фахом і потрібний сільськогосподарський реманент. Так що стимул до навчання був, і непоганий. Особливо для молоді з небагатих сільських родин, для яких свідоцтво і матеріальна підтримка були шансом вибитися в люди.
За 9 років діяльності практичної школи садових робітників вдалося підготувати близько 2000 досвідчених фахівців для Катеринославської губернії. Заклад утримався під час революційних подій, але на початку 1919 року його довелося закрити через складні економічні умови. Далися взнаки й бої громадянської війни, які тоді точилися по всій території Катеринославщини. За радянських часів школу не стали поновлювати, пізніше були сформовані інші навчальні заклади для міста й області.
Джерела: