Активний розвиток Катеринославщини, коли вона стала одним із найбільш економічно розвинених регіонів півдня Росії, припав на кінець 19 – початок 20 століття. Далі на dnipro.one.
Але при тому, що промисловість розвивалася швидкими темпами: будувалися заводи, впроваджувалися нові механізми, аграрне господарство залишалося у застої. Це було дуже помітно по селах губернії, де вирощували врожаї старими звичними методами без нових технологій, які вже використовували в Європі. Це бачили не лише поміщики-господарники у своїх маєтках, а й просвітяни Катеринослава. І вирішили спробувати змінити ситуацію. Головна проблема полягала в тому, що бракувало досвідчених фахівців, їх міг дати лише вищий навчальний заклад сільськогосподарської освіти.
Плани і реальність
Просвітяни розуміли, що саме час пришвидшити перехід аграрного виробництва на більш прогресивні технології. І приклад мали в цьому подати молоді спеціалісти. У різних повітах Катеринославщини вже готували охочих до такої роботи початкові та середні заклади освіти, зокрема Гнідинська нижча сільськогосподарська школа і Верхньодніпровська середня сільськогосподарська школа. Але цього було замало для потреб губернії: і за кількістю випускників, і за рівнем потрібних знань. Адже фахова підготовка була вузькопрофесійною.
Відтак у 1902 році на Катеринославських губернських земських зборах було прийняте рішення створити у губернії агрономічну службу, яка сприяла б покращенню та зміцненню господарств і дохідності земель. Ініціаторами створення спеціалізованого сільськогосподарського вищого навчального закладу стали чиновники земської управи, від імені всіх зацікавлених виступив із промовою діяч Михайло Родзянко. Його підтримали повітові та земські гласні, котрі, як ніхто інший, знали про ситуацію з врожаями на землях Катеринославщини. Разом і розробили докладний проєкт, із залученням досвідчених експертів-освітян. Вирішальне слово залишилося за професором Венедиктом Куриловим, який був ще й головою Катеринославського наукового товариства.
Пропозиції професора Курилова
Венедикт Вікторович Курилов був професіоналом високого класу. Спеціаліст із неорганічної, фізичної й аналітичної хімії, випускник Санкт-Петербурзького та Казанського університетів, професор Катеринославського вищого гірничого училища, він зміг проаналізувати ситуацію з різних позицій. Врахував усі необхідні для навчання посібники та приладдя, описав, яких педагогів потребуватиме належна підготовка студентів. Незабаром подав до земської управи не лише опрацьовані статистичні матеріали з організації процесу, а й детально проаналізував діяльність вищих навчальних закладів сільськогосподарської освіти Російської імперії.
За зразок організації майбутнього інституту взяв принципи роботи Катеринославського Вищого гірничого училища, бо саме ці викладачі за короткий час змогли забезпечити гірничу та металургійну промисловість гарними фахівцями. Професор адаптував свої пропозиції до розв’язання проблем сільського господарства. На початковому етапі вирішили відкрити тільки сільськогосподарське відділення при Катеринославському Вищому гірничому училищі. Це розв’язувало проблеми з приміщенням для занять і належним штатом викладачів, які б забезпечили викладання загальноосвітніх дисциплін.
Підрахували – зажурились
Здавалося б, розробили виграшний формат. Викладачі є, профільних спеціалістів реально запросити окремо, не треба витрачатися на будівництво навчальних корпусів, кабінетів і лабораторій. Тим більше, що Вище гірниче училище підпорядковувалося міністерству землеробства та державного майна, в компетенції якого були аграрні питання. Крім того, випускники могли б обіймати посади чиновників, які добре знають специфіку сільськогосподарського виробництва степової зони. Бо у цих відомствах теж бракувало спеціалістів. Так що розв’язувалася ще й проблема підготовки кадрів для повітових і губернських земських організацій.
Але коли дійшла справа до оснащення, стало зрозуміло, що без великих вливань не обійтися. Науково-дослідну базу вищого сільськогосподарського закладу треба було забезпечити наочними та іншими матеріалами для кабінетів ботаніки, зоологічного, механічного, лабораторії загального землеробства, окремих кабінетів приватного землеробства, зоотехніки, ветеринарії, лісорозведення. В цілому набралося 43 нових кабінетів і науково-дослідних лабораторій, загальна площа яких складала 425 квадратних сажнів. За підрахунками земської управи витрати мали обійтися майже у 64000 карбованців – величезна сума навіть для губернського центру.
Пошук місць для практики
За проєктом студентам потрібні були ще й експериментальні поля, технічні сади, теплиці, дослідна ферма. Ініціатори створення вишу запропонували використати території міста, розташовані неподалік майбутнього навчального закладу. Зокрема Катерининський сквер, де було б зручно облаштувати теплиці та оранжереї, та Потьомкінський сад під дослідне поле. Для дослідницької ферми треба було значно більше місця. І єдине, що змогли відшукати чиновники губернської земської управи, це землі, розташовані неподалік від колонії для психічно хворих. Заклад підпорядковувався земським установам, тож міг би виділити місце для розміщення відповідного сільськогосподарського реманенту та тяглової худоби. Такий варіант теж відчутно економив кошти земства.
Перелік необхідних предметів
Професор Курилов запропонував використати програми Московського землеробського інституту, щоб рівень підготовки відповідав стандартам, запровадженим у Російській імперії. Студенти мали вивчати фізику, метеорологію, неорганічну, органічну, аналітичну хімію, мінералогію, геологію, ботаніку, фізіологію рослин, зоологію та фізіологію тварин. Щодо педагогів, то вистачило б 2 кафедр: ботаніки та зоології, що не потребувало значних фінансових витрат. А проводити практичні заняття зі студентами могли б запрошені асистенти. Однак це – для базового курсу.
Господарчі справи розглядав би спеціальний комітет училища, адміністративний нагляд за студентами міг би взяти на себе директор Катеринославського Вищого гірничого училища. А от для підготовки профільних спеціалістів на старших курсах вже потрібно було значно більше. Проєкт професора Курилова передбачав 4 профільні кафедри: загального та приватного землеробства, загальної та приватної зоотехніки, ґрунтознавства й сільськогосподарського хімічного аналізу, сільськогосподарської економіки. А ще ж треба було придбати лабораторне та навчальне устаткування, що теж потребувало грошей. Тож без державної підтримки було не обійтися.
Конфлікт бажання й можливостей
Проєкт сільськогосподарського відділення при Катеринославському Вищому гірничому училищі розглянули на губернських земських зборах у грудні 1903 року. Доповідь губернські земські гласні ухвалили й доручили земській управі скласти відповідне клопотання з позначкою, що губернське земство теж матеріально долучатиметься. Але через рік урядовці у коштах відмовили, аргументуючи тим, що почалася російсько-японська війна, де гроші потрібні більше.
Губернська земська управа продовжувала клопотатися цією проблемою аж до 1909 року, але державні посадовці постійно відмовляли, запевняючи, що як тільки поліпшиться фінансова ситуація у державі, так кошти одразу й виділять. Але цього не трапилося. Відшукати потрібні суми без державної допомоги катеринославці не змогли, потім почалися Перша світова війна, революція, громадянська війна, і всім стало не до створення закладів вищої освіти. Сільськогосподарський інститут відкрився у Дніпропетровську лише у 1934 році, й то завдяки тому, що перебазувався до міста на Дніпрі заклад із Києва. А вже статус Дніпропетровського державного аграрного університету цей заклад отримав лише у 1991 році.