У Катеринославі налічувалося чимало навчальних закладів, які за рівнем підготовки могли позмагатися з більш відомими у Москві та Санкт-Петербурзі. У 19 столітті приймали дітей та молодь кілька гімназій та училищ, працювала навіть духовна семінарія. Далі на dnipro.one.
Про духовне училище для хлопчиків теж відомо, але ж працювало у Катеринославі ще й єпархіальне училище для дівчаток, про яке збереглося дуже мало інформації. Навіть немає ніяких світлин, хоча більшість навчальних закладів губернського центру представлені на різних листівках того часу. Поза тим заклад був дуже цінним на ті часи, бо 19 століття ознаменувалося боротьбою жінок за право на вищу освіту. І катеринославські пані теж брали у цьому процесі активну участь.
Мета створення жіночих єпархіальних училищ
Організовували такі заклади для дівчаток із родин духовенства, перше училище відкрилося у 1843 році у Царському Селі за ініціативи великої княгині Марії Миколаївни. Статут розробили так, щоб він влаштовував усі аналогічні навчальні заклади, які планувалися у Російській імперії. Дочок священників брали безплатно, треба було лише скласти вступні іспити. А от представниць інших станів – тільки за власний кошт. До цього здобути освіту мали можливість лише доньки дворян або заможних купців.
Утримувалися такі училища за місцеві кошти єпархій та приватні пожертви. Головною метою педагогів ставили виховання нової жінки духовного стану, освічену паніматку. Вона мала бути гарною дружиною, знатися на господарстві й тонкощах богослужінь. Відтак в училищах дочкам духовенства прищеплювали певні навички, давали ази грамотності, необхідні для скромного життя в одруженні.
Важливі нововведення
Спочатку цього вистачало, але практика показала, що до дівчини з родини духовенства висувають вищі вимоги. Майбутня паніматка мала не лише поділяти труди чоловіка у вихованні дітей та керуванні господарством, а бути йому гарною помічницею у пастирському служінні. Поділяти радість та лихо людей, які йшли до храмів, допомагати досвідом, знаннями, грошима. Щоб вміла пояснити, як правильно молитися, поститися, поводитися у храмі – словом, забезпечувала зв’язок людей із церквою.
Відтак у 1868 році прийняли новий Статут жіночих єпархіальних училищ, який передбачав значно вищий рівень загальної освіти. Випускниці отримували право на викладання, могли служити домашніми вчительками, що надавало зовсім інший статус та більші можливості для самостійного заробітку. У 1870 році кількість жіночих єпархіальних училищ зросла з 40 до 68, а чисельність вихованок складала близько 22 000 осіб.
Як формувалося жіноче єпархіальне училище у Катеринославі?
Катеринославське жіноче єпархіальне училище почало приймати дівчаток у жовтні 1866 року, його зробили чотирикласним. Близько року орендували будинок Малтиза на Потьомкінській вулиці, а у 1867 році придбали неподалік велику садибу з кількома будинками. Але кількість охочих навчатися у цьому закладі постійно зростала, місць не вистачало, бо їхали майже з усієї губернії. Виникла нагальна потреба у новому, більш просторому приміщенні. І у 1874 році розпочалося будівництво двоповерхового навчального корпусу. А через рік після цього за ініціативи архієпископа Платона училище стало повним шестикласним.
Заклад, розташований у нагірному районі міста по вулиці Потьомкінській ставав дедалі популярнішим, за власний кошт були готові навчати доньок представники різних станів Катеринослава. Місць знову почало бракувати, і у 1885 році розпочали будувати новий двоповерховий корпус, вже з приміщенням для будинкової церкви. Освятили її на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці. Проєкт розробив молодший інженер катеринославського губернського правління Медард Лопацинський. Навколо цього незвичайного навчального центру поступово почали зводити житлові будинки, лікарні та служби. Чимало відзнак від міста зібрав училищний сад з багатими квітниками, плодовими й декоративними деревами, за якими доглядали вихованці.
Умови навчання у жіночому єпархіальному училищі
Щодо коштів, то утримували заклад, як в інших містах, за гроші єпархії. Відомо, що у 1893 році губернський з’їзд духовенства виділив на потреби училища 35 000 карбованців із пенсійної каси. Вистачало й щедрих пожертв. Навчалися дівчатка 10 місяців, розклад формували на початку кожного року інспектор класів і керівники закладу. Уроків було від 3 до 5 на день, залежно від віку вихованок. Користувалися тільки підручниками, зазначеними у статутній програмі, яку видав Синод спеціально для жіночих єпархіальних училищ. Все необхідне для навчання дівчатка отримували безплатно.
Викладали Закон Божий, російську та церковнослов’янську мови, арифметику, геометрію, географію, церковну та громадянську історії і навіть такий суто “чоловічий” на той час предмет, як фізика.Ще були педагогіка, церковний спів, рукоділля, господарство. Окрема увага приділялася вивченню Закону Божого. Вихованки мали добре знати порядок церковних богослужінь, їхню мету, значення молитвослова. Крім засвоєння правил, на уроках граматики вчилися писати твори, роздуми, листи, а на уроках географії – користуватися контурними картами, глобусом, настінними картами та атласами.
Правила в училищі
Окремо викладали педагогіку, дівчатка відвідували по 1 уроку на тиждень протягом 2 років у старших класах. З 1895 року ці заняття замінили на дидактику, вихованки вчилися спостерігати за поведінкою дітей, знайомилися з основами дитячого навчання та фізичного виховання, опановували навички догляду за хворими. Теорію закріплювали на практиці у церковноприходській школі храму. Все, що побачили, відвідуючи уроки педагогів, обговорювали з вчителем, він допомагав готуватися до самостійних уроків. Їх вихованки проводили у присутності вчителя та колежанок, потім все знову обговорювали, проводили роботу над помилками.
На уроках рукоділля дівчатка вчилися шити церковний одяг, у молодших класах – по 1 годині на тиждень, у старших – по 4 години. Це вміння було необхідним для майбутньої паніматки. Іспити складали щороку, найкращим ученицям дарували Новий Завіт та книги. Обов’язковим було відвідування богослужінь. Молилися щодня вранці та ввечері, перед сніданком, обідом, вечерею та після них, на початку й наприкінці уроків. До храму при училищі ходили у всі недільні та святкові дні. Дотримувалися всіх постів.
Ще дівчатка чергували на кухні, в їдальні, у класах та спальних кімнатах, щоб привчитися до самостійного ведення господарства. При такому розкладі вільного часу у них майже не було. Схоже, педагоги дуже суворо дотримувалися правил Статуту, де йшлося про те, щоб “віддаляти вихованок від ледарства та неохайності”. Після випуску дівчата мали право викладати предмети, зазначені в атестаті з позитивними оцінками. Часто випускниці вчителювали у церковнопарафіяльних та земських школах, працювали у повітових земських бібліотеках.
Події на початку 20 століття: доля закладу і будинку
Коли почалася Перша світова війна, частину будівель училища віддали 5 шпиталю Земської спілки, де місця вистачило на 140 ліжок. Коли Катеринославське жіноче єпархіальне училище припинило існування – невідомо, але за спогадами мешканця Катеринослава Анатолія Стародубцева у 1920 році там вже розмістилася трудова школа № 107. У 1921 році вона змінила номер на “7”, потім – на “60” і “102”. Врешті-решт у 1921 році школу закрили, а у 1925 заклад віддали під дитячий будинок. Змінилася й назва вулиці, з Потьомкінською стала імені Ворошилова. У 1927 році там розмістилася Радпартшкола, у 1933 році частину приміщень виділили для обласного комуністичного газетного технікуму.
Новий будинок і новий заклад
У 1934 році з Києва до Дніпропетровська перевели Сільськогосподарський інститут, і місцева влада вирішили розмістити його у корпусах колишнього жіночого єпархіального училища. Але місця не вистачало, тому у 1934 році розпочали реконструкцію будівлі, яка велася 2 роки. Були ще спроби розширити навчальний корпус, але роботи затяглися. Під час Другої світової війни, у 1943 році, корпуси знищила пожежа, відновили їх лише наприкінці 1940 років. У 1991 році сільськогосподарський інститут отримав статус Дніпропетровського державного аграрного університету, а у 2014 році його перейменували на аграрно-економічний. А ще через рік перейменували ще й вулицю: Ворошилова отримала ім’я Сергія Єфремова.