Дніпро славиться багатьма вченими, але й чимало імен талановитих науковців назавжди зникли з радянської історії. Їх вдалося повернути лише через багато років після загибелі завдяки реабілітації жертв сталінських репресій. На жаль, неможливо компенсувати ті втрати, яких зазнала вітчизняна наука, адже ці люди могли б принести величезну користь своїй державі. Так лише у XXI столітті дніпряни дізналися про видатного вченого, першого професора фізики у Дніпропетровську, викладача Дніпропетровського фізико-технічного інституту Андрія Малинського, який створив у регіоні наукову школу фізики і зробив чимало цінних на той час відкриттів. Далі на dnipro.one.
Цікавість до наук
Майбутній талановитий фізик народився у березні 1884 року у родині лікаря в селі Ржищеві Київської губернії. У 1902 році закінчив Київську другу гімназію, став студентом фізико-математичного факультету Київського університету. Йому пощастило навчатися у таких відомих на той час вчених, як Косногов, Шіллер і Граве. Юнак зарекомендував себе здібним до наук, у 1905 році його відправили на стажування до Мюнхена у лабораторію першого лауреата Нобелівської премії, всесвітньо відомого фізика Вільгельма-Конрада Рентгена.
Саме там Андрій отримав цінні знання та вагомий досвід, познайомився з всесвітньо відомими науковцями Зоммельфельдом та Іоффе. Після повернення на батьківщину у 1909 році молодий Малиновський блискуче здолав випробування в університеті і здобув диплом 1 ступеня. Працював у навчальних закладах Києва. Молодого вченого помітив професор Георгій Де-Метц і запропонував посаду лаборанта. Той радо погодився, але продовжив працювати у школах, бо посада у лабораторії не передбачала оплати. Вакантне місце йому надали тільки через рік.
Досвід, отриманий у Німеччині
У 1912 році Малиновському пощастило вибратися ще в одне цінне для досвіду відрядження. Міністерство народного просвітництва рекомендувало його до Тюбінгенського університету для підготовки до професорської діяльності. Андрій Едуардович старанно й плідно працював спочатку у Німеччині під керівництвом Пашена, потім продовжив дослідження у Франції під опікою Поля Ланжевена. Ці фізики зі світовими іменами вивчали іонізовані гази, що й визначило майбутні наукові теми Малиновського. Молодого фахівця почали запрошувати на наукові форуми, він брав участь у З’їзді Асоціації швейцарських фізиків у Цюриху, З’їзді французького товариства фізиків у Парижі.
Випробування на батьківщині
Повернувшись в Україну, Малиновський став професорським стипендіатом і почав готуватися до іспиту на магістра фізики. Працював у Київському фізико-математичному товаристві, вивчав оптичний резонанс у парах ртуті. Коли почалася Перша світова війна, Андрію Едуардовичу довелося воювати. Здобути бажаний ступінь магістра вдалося лише у березні 1917 року. Коли після реформи 1918 року почали закриватися старі та створюватися нові навчальні заклади вищої освіти, Малиновського запросили на посаду професора фізики до Кам’янець-Подільського університету. Там він пропрацював до 1923 року, сформував гідну кафедру фізики та наукову лабораторію.
Але разом із цим вчений бачив, що реорганізація освіти за радянськими принципами повністю зламала систему наукової роботи. А Малиновський прагнув досягти більшого. Як, власне, й інші вчені, які залишилися працювати у країні. Науковці почали писати численні звернення, для поліпшення ситуації представники влади прийняли постанову Раднаркому УРСР “Про створення науково-дослідних кафедр у найважливіших центрах України”. Ці кафедри мали опікуватися наукою у різних галузях. Одним із таких центрів стала науково-дослідна кафедра електронної хімії у Катеринославі, яку заснували у 1922 році. Дослідження поєднували фізику та хімію, і Малиновський охоче прийняв запрошення змінити місце роботи.
Діяльність у Катеринославі
Фахівця, який стажувався у всесвітньо відомих вчених, радо прийняли колеги. Щобільше ідеологія робіт була наближеною до напрямку, в якому працював Малиновський. У вересні 1923 року Андрій Едуардович прийняв керівництво кафедрою фізики у Дніпропетровському гірничому інституті і очолив секцію фізики. Паралельно викладав ще й в інституті народної освіти та медичному інституті. Нове місце роботи дало можливість повернутися до досліджень, якими він цікавився ще у Кам’янець-Подільському – вивчення процесів горіння та вибуху.
У 1924 році Малиновський опублікував 2 цінні наукові праці, де відкрив ефект впливу електричного поля на процеси горіння. У 1925 році взявся за нову тему – дослідження у галузі електронної теорії провідності металів. Опублікував близько десятка вагомих наукових праць. На цю тему у 1928 році захистив докторську дисертацію в Українській Академії наук. Не менш важливим для розвитку науки стало те, що вчений залучив до роботи й нове покоління дослідників, всі викладачі фізики в інституті були його вихованцями.
Вагомі успіхи та визнання
На початку 1930 років Андрій Малиновський вже був відомим в Україні організатором фізичної науки, разом із колегами він ініціював у 1926 році у Москві створення Української асоціації фізиків. Ця організація відіграла важливу роль у становленні та розвитку фізичних досліджень в Україні. Не один рік Малиновський залишався членом президії цієї асоціації, редагував журнал “Українські фізичні записки”. Завдяки зусиллям вченого, у Дніпропетровську з’явилася науково-дослідна лабораторія, на основі якої згодом сформувався центр фізичних досліджень всесоюзного значення. У 1929 році Малиновський очолив ще й відділ фізичних вимірів в Інституті фізичної хімії Академії наук УРСР. Тоді відділ фізичних вимірів та фізична лабораторія гірничого інституту стали своєрідним центром, який об’єднав дослідження в цій галузі у Дніпропетровську.
Вчені продемонстрували настільки успішну роботу, що у 1928 році Українська Асоціація фізиків офіційно визнала Дніпропетровськ центром з вивчення електричних і магнітних властивостей металів, з використання рентгенівських методів вивчення електричних та магнітних властивостей металів і сплавів, з вивчення процесів горіння й вибухів. Саме Малиновський сформував групу фізиків, які в роки перших п’ятирічок відіграли основну роль у створенні філіалу Українського науково-технічного інституту у 1931 році. А згодом – і самостійного Дніпропетровського фізико-технічного інституту, де Малиновський продовжив дослідження. Свої наукові теорії неодноразово публікував у журналах, роботи вченого отримали високу оцінку сучасних українських науковців.
Хмари над головою
Але попри цілковите захоплення наукою Малиновський не міг не помічати як маховик репресій поволі знищує талановитих освітян в Україні. Влітку 1937 року у гірничому інституті відбулися збори, де прізвище вченого згадували у зв’язку зі справами ворогів народу. Тоді саме набирала обертів кампанія з викриття групи контрреволюціонерів у державному університеті. Сам вчений на зборах не був і навіть уявити не міг, що з його заслугами можна потрапити до переліку шкідників. Але саме так і сталося. Фізику пригадали і його життя у Німеччині та Франції, і членів родини у Польщі, і навіть те, що деякий час у нього вдома жив син одного із заарештованих викладачів гірничого інституту.
Страшні звинувачення
У червні 1937 року Малиновського заарештували, звинувативши у приналежності до української фашистської організації. Вчений тримався довго, винним себе не визнавав, але через 3 тижні таки не витримав і погодився зі звинуваченнями. Малиновський визнав участь у контрреволюційній організації професури в Україні та підготовці активної боротьби з радянською владою. Кати НКВД не розгубилися і підтягнули сюди ж звинувачення викладачів Київського університету, де тривалий час працював Малиновський. Таким чином, виходило викриття величезної ворожої організації з центром у Києві та осередками у Харкові, Одесі та Донбасі. Фактично під удар потрапила елітна частина інтелігенції – професура провідних навчальних закладів вищої освіти України.
Змучений фізик навіть визнав, що шкодив радянській владі своєю викладацькою діяльністю, бо свідомо знижував якість викладання, щоб студенти не змогли опанувати техніку. Але це вже були дрібниці, порівняно з головними звинуваченнями. Малиновському інкримінували не лише участь у контрреволюційній організації, а й шпигунсько-підривну роботу, шпіонаж на користь Німеччини, куди фізик нібито передавав таємні матеріали оборонного значення. На закритому суді 17 вересня Малиновського прирекли до розстрілу, а наступного дня вирок було виконано.
Про долю батька й чоловіка родина Малиновських не знала багато років. Тільки у середині минулого століття їм вдалося добитися реабілітації й повернення чесного імені вченого. Якби не жорна сталінських репресій, цей талановитий науковець міг би подарувати не одне цінне відкриття, яке б перевернуло світ. Або хоча б надало важливі переваги батьківщині у створенні технологій у роки Другої світової війни. Але такої можливості не надала нищівна радянська система.