Сталінські репресії стали чорною сторінкою історії України, вони знищили мільйони представників різних прошарків населення, які могли б послужити своїй державі. Першими потрапили під удар дворяни й купці у 1920 роки, а друга хвиля 1937 року донищила тих, до кого не дотяглися першого разу. Відомо, що операція НКВС по викоріненню “антирадянських елементів” проводилася з серпня по листопад 1937 року. Під цю “чистку” потрапили тисячі педагогів, є у цьому переліку й дніпровці. Науковці, освітяни, літератори могли б принести ще чимало користі державі, але диктатор Сталін позбавив їх такої можливості. Лише через багато років вдалося виправдати невинних і повернути їхні імена для українців ХХІ століття. Далі на dnipro.one.
Причини репресій освітян
Сучасні дослідники вважають, що інтелігенцію прирекли на знищення через те, що ці обдаровані та освічені діячі були реальною загрозою для чинної влади. До них прислухалися люди, їм вірили, щобільше значна частина науковців були викладачами у навчальних закладах середньої й вищої освіти. А отже, могли навчити дітей та молодь чомусь шкідливому, що відрізнялося від ідеології керівної партії. Тому й викорінювали педагогів з такою одержимістю, дуже боялися нових революційних настроїв. Під ударом опинилися викладачі не лише навчальних закладів вищої освіти, а й технікумів та шкіл Дніпра. Першими потрапили у жорна репресій 1937 року ректори вишів міста: гірничого інституту – Герасимов, металургійного – Циплаков, державного університету – Єфімов. Вони були талановитими вченими, чудовими педагогами, яких любили й поважали студенти та колеги. Але цей аспект, звісно ж, ніхто з керівників “верхівки” до уваги не брав.
Ректор Іван Єфімов
Фото: другий корпус Дніпропетровського державного університету, де викладав І.Єфімов, 1930 роки
Іван Микитович Єфімов походив з родини робітників, з юності вирізнявся здібностями до наук, тому був рекомендований до тодішнього Дніпропетровського гірничого інституту. По завершенню навчання працював асистентом на кафедрі історичної геології та палеонтології закладу, виріс до декана геологорозвідувального факультету. Паралельно керував Дніпропетровським філіалом Київського науково-дослідного інституту геології. У 1933 році отримав пропозицію сформувати геологічний факультет при Дніпропетровському державному університеті, з чим блискуче впорався. Чудові організаторські та педагогічні здібності забезпечили й місце декана цього факультету.
А у 1936 році вже був призначений ректором закладу. Турбот побільшало, треба було не лише забезпечувати навчальний процес, а й дбати про добробут студентів та викладачів, зводити нові корпуси й гуртожитки. З цим чудово упорався Єфімов, не полишаючи наукову діяльність. Його згадували колеги як людину чуйну, легку у спілкуванні, але водночас – принципову та наполегливу, коли йшлося про роботу.
Та маховик репресій працював невпинно. У червні 1937 року ректора заарештували, звинувативши у приналежності до контрреволюційної організації та керівництві терористичною групою. У НКВДистів вистачило фантазії додати ще й звинувачення у замаху аж на наркома внутрішніх справ Єжова! З таким набором шансів у Івана Микитовича не залишалося. Його справу розглянули на виїзній сесії Військової колегії Верховного суду СРСР за 15 хвилин 15 вересня 1937 року. Вирок – розстріл, який і було виконано вже наступного дня. Реабілітували Єфімова у 1957 році.
Справа “фашистської організації професури”
Кількість заарештованих у 1937 році зростала щодня на тисячі осіб, а звинувачення вражали своєю безглуздістю. Союзний наркомат внутрішніх справ викрив таємну “фашистську організацію професури”, створену вченими-геологами та гірниками кількох міст: Москви, Томська, Києва, Харкова, Дніпропетровська. За цим звинуваченням був заарештований викладач Дніпропетровського гірничого інституту Павло Нечипоренко. Обласне управління НКВС швидко відшукало у навчальному закладі й спільників – професорів Бухініка, Гембицького, Гутта, Єврейнова, Малиновського, доцента Горського. Не допомогли навіть вагомі наукові здобутки цих вчених.
Педагог і вчений Антон Гутт
Антон Євгенович Гутт належав до когорти відомих українських дослідників. Син лікаря Московського виховного будинку, у роки навчання брав участь у студентських мітингах. Закінчив із відмінною відзнакою Петроградський гірничий інститут. З середини 1920 років працював головним маркшейдером гірничого відділення Вищої ради народного господарства України, паралельно викладав як професор на кафедрі маркшейдерського мистецтва Дніпропетровського гірничого інституту. З 1927 року зосередився тільки на педагогіці, розробив чимало творчих наукових методів, які виклав у власних підручниках. Його запрошували читати курси в інститутах Москві та Донецька, професор консультував щодо практичних розробок спеціалістів геологічного управління Московського метрополітену.
Але всі заслуги забулися в одну мить. У березні 1937 року Антона Євгеновича заарештували за звинуваченням в участі у “фашистській терористичній організації”, котра прагнула знищити радянську владу. Професорові ставили у провину, що він приховав від влади розташування цінних вугільних покладів у Донбасі. Вирок виїзної сесії Військової колегії СРСР не забарився: Антона Гутта, як і Єфімова, розстріляли 16 вересня 1937 року.
Професор Георгій Євреїнов
Георгій Євгенович Євреїнов був одним із видатних вчених початку минулого століття. Син полковника царської армії зі спадкових дворян здобув блискучу освіту. Звання професора здобув у 1921 році за розробку цінного нового напрямку у гірничій науці – гірничої електроніки і організації підготовки гірничих інженерів-електротехніків. Це стало нагальною необхідністю для держави, адже шахти саме переводили на електричні мережі. Викладав у Дніпропетровському державному університеті.
Як найкращого фахівця Георгія Євгеновича запрошували на консультації з впровадження нових технологій та будівництва при експлуатації шахт Донбасу, Кривбасу, Московського метрополітену. Друзі згадували його як спеціаліста, який не боявся відстоювати свою думку попри всі можливі опозиції. Непокірність не вибачили. Євреїнов був упевнений, що його знання допоможуть батьківщині, тому не поїхав до Європи разом із сином. В чому й помилився. За аналогічним звинуваченням його розстріляли на день раніше, ніж колег – 15 вересня 1937 року.
Викладач і дослідник Андрій Малиновський
У тому ж Дніпропетровському державному університеті працював і відомий науковець Андрій Едуардович Малиновський. Окрім викладання, він створив ще й свою наукову школу, яка згуртувала чимало обдарованих особистостей. Малиновський обрав галузь, дуже важливу на ті часи для господарства та оборони – дослідження процесів горіння та вибуху. Створив у тодішньому Дніпропетровську матеріальну базу для наукових пошуків, йому допомагав відмінний колектив досвідчених фізиків.
І знов заслуги були забуті та проігноровані. Малиновського звинуватили у приналежності до “української фашистської організації”, яка прагнула знищити радянський лад. Відомо, що вчений тримався 20 діб, але потім, таки, не витримав катувань і визнав свою приналежність до терористів. Він міг би стати одним із найталановитіших вчених світу і подарувати своїй країні чимало відкриттів. Але професора розстріляли 18 вересня 1937 року за брехливим звинуваченням.
Коли долями правив абсурд
Звинувачення у приналежності до контрреволюційної троцькістської терористичної організації давало можливість розширювати списки звинувачених нескінченно. Чим, звісно ж, користувалися у НКВД. Того ж року були заарештовані завідувачка кафедри геології Дніпропетровського державного університету Александрова, професори Фiдpoвcький та Фельдман. Звинувачення того ж Фідровського в антирадянському злочині вражає безглуздям: у виступі на заводі імені Петровського свідомо не пояснив необхідність боротьби з викривленнями марксистсько-ленінської філософії. А під час однієї з лекцій студентам навмисне не наголосив на вирішальній ролі партії у справі зміцнення влади в умовах диктатури пролетаріату. З такими формулюваннями всі коментарі зайві. Крім одного: людину знищили нізащо. Як, власне, і всіх інших.
У матеріалі згадали лише кілька доль видатних науковців та педагогів навчальних закладів вищої освіти Дніпра. А їх були сотні. По всіх навчальних закладах – тисячі. І за кожним стояло не лише нове покоління талановитих науковців, яких вони могли б виховати. А й десятки відкриттів, котрі так і залишилися не зробленими. Це теж страшна трагедія нації, народу, країни. Втрати, які неможливо компенсувати.