Друга половина минулого століття яскраво проявила такий різновид жанру образотворчого мистецтва, як індустріальний пейзаж. На хвилі забудов та планів п’ятирічок 1970-80-х років картини із зображенням заводів, фабрик, шахт стали надзвичайно затребуваними. Було модним прикрашати установи підприємств відповідними полотнами художників, тож замовлень живописцям вистачало. На той час зміг проявити свої таланти й Анатолій Ткач – один із видатних українських живописців, чия творчість позитивно вплинула на формування художньої культури Дніпра та регіону. Але майстер не лише дотримувався модних тенденцій, в переліку його робіт є чудові міські пейзажі, портрети, тематичні сюжети, які були менше затребуваними за радянських часів. Далі на dnipro.one.
Грані особистості Анатолія Ткача
Відомо, що народився майбутній живописець у квітні 1939 року в Дніпропетровську. Навчався з 1957 року в Дніпропетровському художньому училищі, однак отримати диплом зміг тільки у 1965 році, бо доводилося неодноразово робити перерви. Потім освоював науку живопису в Київському художньому інституті, в майстерні відомого українського художника Віктора Шаталіна. В обласних виставках вперше почав брати участь з 1955 року, а після отримання другого диплому, у 1972 році, вже долучився до республіканських і всесоюзних.
Про манеру творити Анатолія Ткача його колеги та критики відзначали: “Запам’ятовується власним загальним змістом, чіткою пластичною й образною спрямованістю”. Це підтверджують колекції майстра, котрі зберігаються в Музеї українського живопису Дніпра. Талановитого живописця помітили, у 1974 році він став членом Спілки художників УРСР.
Друзі згадують Анатолія Степановича, як людину багатогранну, чудового організатора і талановитого не лише художника, а й оратора. Вмів зацікавити та примусити слухати будь-яку аудиторію, що дивовижно поєднувалося з творчою жилкою. З перших днів вступу до Спілки і до 1989 року Ткач брав активну участь у громадській діяльності, 15 років очолював Дніпропетровську обласну організацію Спілки художників України. Анатолій став одним із наймолодших тоді художників, котрі отримали звання Заслуженого діяча мистецтв України, сталося це у 1979 році.
Особливості індустріальних пейзажів
Анатолій Ткач увійшов до історії образотворчого мистецтва України як майстер великих тематичних полотен. На кожній картині дуже виразно виділяються навіть маленькі постаті людей, живописець вмів бачити і передавати не лише кольори, а й чужі емоції. Це помічали всі його колеги по цеху.
Великий творчий успіх принесла майстру у 1979 році картина “Домна будується” – один із перших варіантів картини “Романтики дев’ятої”. Збереглося багато композиційних розробок, замальовок сцен робочих буднів. Дотримуючись загальноприйнятих правил, майстер намагався передати емоції персонажів і живе враження від побаченого, що йому уповні вдалося. Над тематичним проєктом, присвяченим будівництву 9-ї домни, брало участь багато художників-дніпрян, результатом праці стала велика епопея. Картина “Романтики дев’ятої” була внеском Анатолія Ткача.
В Музеї українського живопису збереглися найвідоміші картини майстра:
- “Метал і люди” (1972 рік);
- “Поєдинок”, “Зварювальниця ДП-9 А. Максименко” (1973 рік);
- “Гірники Кривбасу”, “Мирний ранок” (1975 рік).
А ще – велика серія начерків олівцем, присвячених металургам, котрі майстер робив на великих заводах Дніпра та Кривого Рогу.
Портрети і пейзажі Анатолія Ткача
Але несправедливо було б зосередитися тільки на індустріальній палітрі художника. Значну частину його колекції посідають картини, присвячені темам Другої світової війни. Хлопчиком пережив ці часи лихоліття Анатолій, багато образів, що врізалися в дитячу пам’ять, отримали друге життя на полотнах. Емоційні, насичені, драматичні – стали відображенням досвіду живописця.
Талант передавати характери та почуття людей найбільше позначився в картинах:
- “Мої герої” (1981 рік);
- “Молодший сержант – син полку А.П. Володін” (1983 рік);
- “Фронтова весна” (1985 рік);
- триптих “Пам’ятаю!” (1990 рік).
Наприкінці 1980-х – початку 1990-х років Анатолій Степанович вирішив зупинитися на пейзажах та портретах. Спокоєм та величчю природи віє від полотен циклу “Седнів”, “По Криму”, “Квіти з Єгоріно”. Певне, на цей час припали в художника пошуки відповідей на вічні філософські питання буття, а, як відомо, ніщо не може відповісти на них краще, ніж краса природи. Чимало робіт Анатолія Ткача, написаних у різні часи, зберігається не лише в Музеї українського живопису Дніпра, а й в галереях, приватних колекціях України, країн Європи.
Талант, що відродився в дітях
Анатолій Степанович пішов з життя у серпні 2006 року, залишивши по
собі теплі спогади та чудові картини – своєрідних свідків важливих подій минулого століття. На цьому можна було б поставити крапку, коли б не мало місце продовження. В серпні 2014 року Музей українського живопису знов презентував роботи Анатолія Ткача, тільки разом із картинами його дітей: Кіма та Ірини. Виставка “Спадщина і спадкоємці” привернула увагу творчих кіл міста, адже витвори сина були досить близькими до робіт Анатолія Ткача, хоча й зі своїм характерним почерком. А в картинах доньки Ірини відобразилися найкращі зразки ліричного та емоційного, які помічали в полотнах батька. Тож, можливо, діти Анатолія Степановича ще здивують світ новими незвичайними картинами та образами, котрі характеризуватимуть вже 21-е століття.