Кожне місто має свої дивовижні таємниці, пов’язані з минулим, особливо багате на них Дніпро – великий обласний центр, колишній Катеринослав. Сюди приїздили в різні часи сотні видатних особистостей, про яких пам’ятають старовинні будинки та вулиці. Відкривають свої таємниці ці вулиці лише обраним. Серед них – видатний історик, краєзнавець і публіцист, дніпрянин Валентин Старостін. Його називають жартома “ходячою енциклопедією” історії Дніпра, що він з усмішкою підтримує. Далі на dnipro.one.
Коли привабили перші таємниці минулого
Валентин Старостін народився в Дніпрі (Дніпропетровську) 22 березня 1973 року. Закінчив школу № 78, планував вступити на історичний факультет Дніпропетровського державного університету. Але склалося так, що довелося опановувати робочий фах плиточника-облицювальника, шукати роботу. Єдине, що вирізняло Валентина серед ровесників – жагучий інтерес до минулого, історією Дніпра захопився ще підлітком. Сталося це після унікальної повені 1977 року, коли затопило половину міста. Шукаючи відповіді на питання “чому?”, хлопець з 12 років почав вивчати старі куточки, де збереглися давні будинки. Потім дійшла черга бібліотек, де шукав про них інформацію.
Поступово Валентин захопився архітектурою, став збирати поштові листівки з краєвидами Катеринослава. В середині 1990-х років приєднався до клубу “Ріднокрай”, який діяв при краєзнавчому відділі. Працюючи за фахом, знаходив час для свого захоплення, перші публікації з’явилися в журналі “Бористен”, газеті “Собор”. Маючи солідний багаж знань, консультував бібліотекарів, музейних співробітників, працівників Центру охорони історико-культурних цінностей, істориків, архітекторів, брав активну участь у роботі Всеукраїнської (згодом Національної) спілки краєзнавців України.
Перші успіхи та визнання
Молодого, талановитого краєзнавця помітили, запропонували долучитися до реставрації пам’ятників архітектури в науково-дослідному інституті “Проектреконструкція”. Спочатку техніком, згодом – науковим співробітником, а у 2009 році Валентина Старостіна вже рекомендували на посаду начальника інформаційного центру МГО “Інститут україніки”. Тоді ж реалізував свою мрію – отримав диплом історика Дніпропетровського національного університету. Далі була аспірантура, і у 2018 році – робота в Агентстві розвитку Дніпра.
Валентина Сергійовича добре знають у колах фахівців, він брав участь у підготовці 200 проєктів реставрації пам’ятників, проєктів охоронних зон не лише в Дніпрі, а й у Кам’янському, Кривому Розі, Павлограді, дослідив чимало селищ Дніпропетровської та Донецької областей, мандрував по Криму. Архіви, виїзні дослідження, історичні довідки – до всього брався з ентузіазмом. З найбільш значних реставраційних проєктів Старостіна – головний корпус Богоугодних закладів, будинок Нацбанку України, зони охорони пам’ятників: на місці загибелі князя Святослава в селі Микільському-на-Дніпрі та Аудиторії народних читань в Кам’янському.
Любов до краю в наукових працях
Не забував дослідник і про наукову роботу. Схоже, найбільшим захопленням так і залишилися в Старостіна вулиці рідного Дніпра, бо публікацій про це чи не найбільше. В періодичних друкованих виданнях “Собор”, “Зоря”, “Вісті Придніпров’я”, “Шабат Шалом”, журналах “Бористен”, “Апельсин”, “Гуманітарний журнал”… А ще ж були музейні та архівні збірки: “Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті”, “Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження”, “Спадщина” та багато інших.
Знань та досвіду в історика Старостіна вистачило б не на одну власну книгу, тож не дивно, що і в цьому він реалізувався. У 2004 році вийшла праця “Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста”, котра зібрала чимало схвальних відгуків. Тираж розійшовся протягом місяця. В подальші роки виступав співавтором багатьох наукових збірників та монографій.
Незвичайна книга-подорож Валентина Старостіна
У 2018 році Валентин Сергійович зумів неабияк здивувати громадськість та колег-науковців. Випустив нову книгу “Вулиці Дніпра”, яка допомагає мандрувати історичними куточками міста самостійно. З пропозицією створити таку незвичайну працю для серії “Міста України” звернулося до автора видавництво “Фоліо”. Із завданням пан Старостін упорався блискуче, принаймні, так оцінили його труд і науковці, і пересічні читачі-українці.
На роботу витратив більш як рік, стали в нагоді всі матеріали, котрі збирав ще з 1996 року. Автор обмежився географією правобережної частини Дніпра та центру, увійшли до книги 4 розділи-маршрути: нагірна частина, Половиця, Фабрика та Призаводський район. Як вони створювалися, змінювалися, перейменовувалися – науковець викладав лише факти, без міфів та легенд. Не забуваючи й про непересічних особистостей, котрі в різні часи навідувалися до цих частин міста.
Нові досягнення: в співпраці з інформаційними технологіями
Поява інтернету суттєво розширила обрії наукової роботи Валентина Сергійовича. Ще у 2010 році він разом з однодумцями створив електронний ресурс “Енциклопедія Дніпропетровська”, довго залишався його модератором. З 2016 року почав висвітлювати історію міста на сайті “Дніпровська міська енциклопедія”. Не міг обійти увагою роботу над реконструкцією діорами “Битва за Дніпро” та зали, присвяченої Другій світовій війні, в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Яворницького.
В доробок праць варто додати активну участь у наукових історичних, краєзнавчих конференціях різних рівнів, лекції перед студентами та школярами. Чималий внесок Старостіна – і в роботі з перейменування вулиць у 2015-2016 роках, коли науковець активно обстоював повернення історичних назв та імен видатних українців рідному місту.
Навіть хобі юності Валентин Сергійович не забув, його колекція видових листівок та світлин налічує зображення не лише рідного Дніпра, а й багатьох міст та селищ України, країн Європи. Охоче надає експонати для численних виставок, деякі побували навіть у Брюсселі з виставкою від українських музеїв “Україна – Бельгія: історія взаємостосунків наприкінці XIX – на початку ХХ століття”.
Єдине, що засмучує – як зізнався Старостін в інтерв’ю журналістам “Вісті Придніпров’я” – це те, що сучасні ЗМІ публікують чимало вигадок про історію Дніпра, які не відповідають істині. “Не варто нічого вигадувати, – певен Валентин Сергійович, – щоб любити своє місто, не потрібні вражаючі історії. Особисто я люблю Дніпро з тією історією, яку має”. І в цьому твердженні є резон. Адже українським науковцям знадобилося чимало років, щоб відшукати уламки правди під пластом більшовицької пропагандистської брехні. Тож не варто ускладнювати задачу нащадкам історіями, котрі не мають історичного підгрунтя.