Навіть не всі корінні мешканці Дніпра знають, що будівля ткального корпусу фабрики, розташована неподалік залізничного вокзалу – це пам’ятка про першу суконну фабрику міста. То було перше казенне підприємство не лише в Катеринославі, а й по всьому півдні України. Однак ще до неї існувала інша фабрика, про яку всі забули, а науковці згадують у працях лише коротким фрагментом. Йдеться про шовково-панчішну фабрику, яку започаткував ще фаворит цариці Катерини князь Потьомкін. Далі на dnipro.one.
Ідея створення потужного підприємства в Катеринославі
Відомо, що Потьомкін умів проштовхувати державні рішення, в яких був особливо зацікавлений. Історія шовково-панчішної фабрики Катеринослава – найяскравіший тому приклад. Таке підприємство можновладець заснував спочатку у Кременчуці, але назвав одразу Катеринославським. Бо вже тоді планував перенести його до майбутнього центру губернії. Наступним кроком до успіху став презент цариці Катерині, коли вона подорожувала до Криму. Дослідник життя князя – Олександр Брікнер писав у 19 столітті, що Потьомкін подарував Катерині II жіночі панчохи, виготовлені на власній фабриці. Виріб був настільки витонченим, що футляром для нього став волоський горіх.
Реакція державної леді, як, власне, будь-якої жінки, була цілком передбачуваною. У 1789 році Катерина II затвердила чималий кошторис будівництва Катеринослава і одразу ж наказала перенести адміністративні губернські установи з Кременчука у Нові Кайдаки. Нібито для того, щоб будівництво тривало швидше. Туди ж перевіз свою фабрику на 5 суднах Потьомкін. У документах Мануфактур-колегії збереглася справа від 1804 року, де цей факт прописаний, навіть про заробіток робітникам згадали. До речі, сума – 25 706 карбованців 7 копійок. Після смерті Потьомкіна у 1791 році його фабрики викупила казна, а шовково-панчішну фабрику таки перенесли до Катеринослава.
Перша продукція
Офіційно фабрика працювала у Нових Кайдаках. У “Відомостях про фабрики і заводи в Катеринославському намісництві” 1793 року вона значилася, як єдине казенне підприємство. Розраховане підприємство на 136 станів, виготовляло щороку шовкових панчіх чоловічих 3408 пар, жіночих – 2016, рукавичок – 480 пар, звичайних панчох – 860, ковпаків – 480. Шили навіть спеціальні білі чоловічі панчохи – на рік 480 пар.
Першим директором підприємства був призначений ще Потьомкіним іноземець П’єр Ліпранді, більш відомий як Петро Іванович. Але жив він у Москві або Санкт-Петербурзі, а безпосередньо керував процесом доглядач – губернський секретар, корнет Григорій Леонтович. Оскільки Ліпранді керував ще й Купавинською шовково-панчішною фабрикою у Підмосков’ї та Дубровенською суконною – у Могилівській губернії, то розподіляв одразу великі партії сировини між усіма підприємствами. Значну частину отримувала і Катеринославська фабрика. Записи у прибутково-видаткових книгах свідчать про партії товарів від 10 до 16 фунтів.
Перипетії 19 століття
Відомо, що директор Ліпранді планував відправити на Катеринославську фабрику весь запас сировини з Дубровенської суконної фабрики. А згодом сам прибув з інспекцією у 1794 році, щоб перевірити, як триває підготовка до приєднання потужностей Дубровенської фабрики. Місцева адміністрація перевірки не чекала і підготуватися не встигла. Директор переконався, що стан підприємства незадовільний. Сировини чомусь бракувало для повного завантаження, майже всіх робітників звільнили. Люди були змушені шукати роботи у рибальстві або човновому перевезенні.
Пан Ліпранді почав розбиратися у фінансових махінаціях, вивчати списки робітників. З’ясувалося, що сировина закінчилася у квітні 1794 року, робітникам платили не грошима, а товаром. Працювали на підприємстві не лише чоловіки, а й жінки та діти, які розмотували шовк та вишивали панчохи. А на першу половину того ж року у прибутково-видатковій книзі значилися не лише панчохи з різного матеріалу, а й краватки, шкіперські костюми, ковпаки, шовкові гаманці. Список товарів на 6783 карбованці. Продавали продукцію на місцевих базарах та ярмарках.
Плани і реальність
Виявилося, що виробництво вимагало не лише сировини, а багато додаткового матеріалу: олова, заліза, мотузків, паперу, олії, купоросу, трав та багато чого іншого. На що теж витрачалися кошти. Ще й зі станками виникли проблеми: із існуючих 83 вимагали ремонту 53. Однак поступово вдалося налагодити процес, восени 1794 року до Катеринослава з Дубровни таки перевезли суконну фабрику. Її виробництво було більшим, ніж Катеринославське. Директором обох підприємств залишався Ліпранді, у вересні його замінив Фрідріх (Федір) Кнорінг. Однак контори для двох фабрик зробили окремі.
На Катеринославській залишився доглядачем Григорій Леонтович, а Дубровною керував губернський секретар прапорщик Матвій Бржезинський. Тому звіти, рапорти надходили різні. На жаль, більш точної інформації про роботу підприємства у 1794-1796 роках майже не збереглося. Відомо, що у 1794 році фабрики перенесли з Нових Кайдаків до Катеринослава, але місто не було готове приймати таку кількість людей. Адже на той час це була велика мануфактура, яка працювала за замовленнями армії. Тому фабрика частіше згадувалася у довідниках, як суконна, бо переважно шили такі вироби для солдатів і офіцерів. Про виготовлення панчіх майже забули, вигідніше було працювати в іншому напрямку. Бракувало житла, продовольства, людей розмістили по найближчих селах. Поступово сформувалася Фабрична слободка, яка проіснувала до початку 20 століття. У 21 столітті від неї залишилася тільки вулиця Езау.
Подальша доля підприємства
Поступово вдалося й тут налагодити роботу, з часом Катеринославська фабрика вже складалася з двох відділень – суконного і шовково-панчішного. У 1800 році в Катеринославі мешкало понад 2600 осіб, а на мануфактурі працювали понад 1044 чоловіки і 973 жінки. Умови праці були важкими, робочий день нараховував мінімум 15 годин. Будинки для проживання влаштовували тільки на теплу пору року, в холоди люди мерзли. Ще й зарплату отримували не регулярно. Після ревізії у 1809 році ситуація дещо змінилася. Для робітників поставили корпуси біля підприємства, стали платити гроші. А приписним селянам, які теж працювали на фабриці, почали видавати відрядну зарплату.
Але у 1820 роках позначилася криза. Виробництво офіцерського сукна взагалі припинилося. Тому у листопаді 1823 року керівництво прийняло рішення про закриття Катеринославської фабрики. Будівлі і людей передали до Департаменту військових поселень, найкращих працівників забрали до Павлівської казенної суконної фабрики в Підмосков’ї. Приписних селян перевели до стану державних. Остаточна зупинка роботи підприємства відбулася у 1837 році, коли закінчилися залишки сировини.
Як вцілів тільки один корпус фабрики?
Варто згадати, що Катеринославська мануфактура розташовувалася на великій території. За сучасними мірками – прибережна частина від вулиці Столярова до залізничного вокзалу. І корпусів були десятки. З них виділялися 3 кам’яні, на “червоній лінії” дороги, яка поєднувала Катеринослав і Нові Кайдаки (сучасний проспект Яворницького). З цих трьох будинків вцілів лише один, зведений у 1825 році. Коли закрилася фабрика, там розташували військовий склад провіанту, тому вулицю Лісопильну перейменували на Провіантську (сучасна Пастера). Старожили пам’ятають, що за радянських часів цей будинок віддали під хлібозавод № 1.
Споруда привертає увагу своєю монументальністю – близько 100 метрів завдовжки. Оригінально виділяється великий портик на 10 колон, спеціалісти відзначають, що він єдиний такого плану на південному сході України. Авторство приписують місцевому архітектору Дмитру Торопову, який обрав стиль ампір. Будівля отримала статус пам’ятки архітектури національного значення, але це не врятувало її від руйнівного впливу часу.
У 2000 роках будинок придбали під торгово-розважальний центр, але реставрація виявилася невдалою. Кілька років споруда руйнувалася, і тільки у 2021 році вдалося завершити реконструкцію. Замінили вікна, двері, дах, відновили фасад, поклали плитку на тротуарі з боку проспекту, зробили “кишені” для паркування. А ще посадили молоді платани. За приміщенням колишньої фабрики зробили пішохідний бульвар, встановили зручні лави та сформували клумби. Так що споруда заслужено отримала друге життя і обіцяє прослужити ще не один рік.
Джерела: