Одним із наймінливіших дослідники називають світ професій. Тільки протягом двох десятиліть XXI століття у перелік державного Класифікатора професійних назв робіт додали 42 нові професії та вилучили 9 застарілих. А якщо згадати спеціальності, які були дуже шанованими у минулому столітті, то більшість із них вже зникли або трансформувалися. Чимало професій, котрі належали чоловікам, почали освоювати жінки у перші роки радянської влади. Якщо на початку XX століття вони могли заробляти на життя здебільшого миттям посуду чи підлоги, плетінням мережив, доглядом за хворими, то у 1920-1930-ті роки вже активно працювали на фабриках, заводах та мануфактурах. Довелося освоювати багато нових професій і чоловікам. Далі на dnipro.one.
Банкаброшниця – догляд за технікою
З назви можна подумати, що йдеться про роботу у банку або виготовлення брошок, але зовсім ні. Мова про обслуговування прядильних машин, назва походить від французького “banc a broches”, що перекладається як “верстат зі спицями”. Банкаброш – машина у паперопрядильному виробництві, яка розподіляла бавовну на окремі, тонкі джгути. На цю спеціальність приймали тільки жінок, бо вони мали досвід працювати з прядками.
На початку минулого століття деякі радянські газети називали цей аспект перемогою жінок у світі чоловіків. Чимало дівчат 1920-х років прагнули отримати цю спеціальність і дуже пишалися, якщо їх брали на роботу. Вже у другій половині XX століття таких спеціалісток повністю замінила автоматика. Досвідченим банкаброшницям пропонували змінити кваліфікацію або переводили до інших цехів.. Про скорочення тоді не йшлося, адже серед цих працівниць було чимало жінок з урядовими грамотами та нагородами.
Метранпаж – фахівець друкарні
У XIX столітті у дворянських родинах була дуже популярною французька мова, тому не дивно, що назви багатьох технічних приладів та спеціалістів, які їх обслуговували, калькували з неї. Наприклад, “metteur en pages”, у перекладі – упорядник сторінок або, простіше кажучи, верстальник, фахівець, який розподіляв текст у газетах по окремих сторінках, компонував його з ілюстраціями, готував оригінал-макет видання. У дореволюційній друкарні метранпажем називали старшого верстальника, який керував підлеглими, визначав розмір шрифту та довжину рядків.
У 1930-х роках на цю посаду почали брати жінок. За радянських часів таких спеціалістів перейменували на технічних редакторів, що й збереглося до нинішнього століття. У сучасних видавництвах макет і верстку робить один фахівець, що вимагає високого рівня кваліфікації, тому на знак поваги таких універсальних працівників знову почали називати метранпажами. Суть роботи залишилася незмінною, а сама робота – ні. Якщо раніше метранпаж наводив рядки тексту на сторінках, компонував їх з ілюстраціями, додавав колонцифри та колонтитули, то сучасний фахівець використовує тільки інструменти онлайн-сервісів для автоматичної верстки.
Рахівник – копійка карбованець берегла
За радянських часів на цю посаду почали брати жінок, хоча до 1920-х років минулого століття її обіймали чоловіки. Рахівник – спеціаліст, який виконував функції первинного бухгалтерського обліку, здебільшого такі фахівці працювали у колгоспах, де треба було постійно підраховувати доходи та витрати у господарстві. Взяти на ставку бухгалтера могли собі дозволити лише великі колгоспи, а дрібні були змушені обходитися послугами рахівника.
Бухгалтери час від часу навідувалися з інспекціями, перевіряли стан обліку та фінансової роботи, баланс колгоспу, привозили інструкції й тлумачили їх, допомагали організувати роботу новачкам. А рахівники підпорядковувалися бухгалтерам. У містах на великих підприємствах теж існували відділи рахівників, де кожен відповідав за свою ділянку. З появою комп’ютерних технологій всю роботу цих спеціалістів передоручили техніці, а загальний контроль так і залишився за бухгалтерами.
Табельник
Ще одна давно забута професія. Так називали у минулому столітті фахівців, які займалися табельним обліком робочого часу співробітників організації. На кожному підприємстві такі спеціалісти неодмінно мали бути, адже йшлося не лише про контроль за працівниками, а й про правильність нарахування заробітної плати, податків та соціальних відрахувань. На цю посаду брали людей уважних, акуратних та відповідальних, оскільки від виконання роботи залежав добробут десятків, а то й тисяч людей. З середини минулого століття почали віддавати перевагу жінкам, бо вони відрізнялися більшою уважністю та акуратністю. Заробітну плату теж видавали табельники відділів, двічі на місяць біля їхніх кабінетів гуртувалися працівники за авансом та платнею.
Ретушер – можливості радянського “Фотошопу”
Ця професія залишилася, але алгоритми роботи повністю змінилися, так що можна говорити про те, що такої посади більше не існує. За радянських часів, коли робили світлини плівковими фотоапаратами, всі недоліки на світлинах маскували спеціальні фахівці – ретушери. На цю посаду брали людей з художньою освітою та багатим досвідом, адже треба було ліквідувати дуже дрібні недоліки, непомітні для стороннього ока. Крім маскування плям, майстер міг трохи поліпшити зображення на прохання замовника: подовжити вії, надати виразності погляду, підійняти куточки губів. Ретушери працювали в усіх радянських фотоательє, адже тоді далеко не всі мешканці могли друкувати світлини вдома, навіть фотоапарати мали тільки забезпечені родини.
Набагато складнішим було завдання ретушерів, які працювали з плакатами та світлинами, зробленими для газет. Редактори прискіпливо вивчали всі кадри, ті, що не відповідали стандартам, ретушували або взагалі викидали. Кращі з кращих ретушери мали право обробляти світлини членів Політбюро, з усіх плакатів дивилися молодцюваті чоловіки, яким можна було дати не більше 50 років, хоча насправді вже виповнилося 70. Сучасні дослідники жартома називають радянських ретушерів живим “Фотошопом” і мають рацію. У XXI столітті ретушерам доводиться докладати набагато менше зусиль, ніж радянським спеціалістам, адже успіх їхньої роботи залежить від роботи комп’ютерної програми, а не майстерності художника.
Трансформація давніх професій українців
Так, чимало забутих професій збереглися й у XXI столітті, але під іншою назвою та в іншому вигляді. Хоча в Європі й у 2020-х роках є попит на досвідчених ліхтарників та сажотрусів, адже у багатьох будинках збереглися давні каміни, а вулиці старого міста освітлюють старовинні ліхтарі – для антуражу. Повернулася й мода на бруківку, в Україні почали мостити дороги каменем, відтак знову стала потрібною професія бруківника. Завдяки інтересу іноземних туристів здобули друге життя гончарство, ткацтво, виготовлення кінської упряжі та багато інших народних ремесел, у Дніпрі теж є свої гурти досвідчених майстрів.
Бандуристів минулого століття замінили у містах вуличні музиканти, які грають на різноманітних інструментах. Замість метранпажів працюють дизайнери-верстальники, а роботу балаголів взяли на себе працівники вантажних таксі. Про забуті професії сучасні школярі часто пишуть реферати, у переліку творчих вечорів можна знайти в інтернеті сценарій “Забуті професії”. І те, що чимало спеціальностей із цього переліку починають відроджуватися у XXI столітті, українські дослідники називають цікавою тенденцією, яка, на їхню думку, вимагає дуже ретельного вивчення.
Список використаних джерел інформації: