У Дніпрі налічується чимало бібліотек, така традиція започаткувалася ще у 19 столітті. Приватні зібрання книг мали майже всі дворяни, але закладів, де могли б брати книжки мешканці міста, довго не було. Катеринославські просвітяни мріяли про власну окрему бібліотеку, де були б книжки українською мовою. Реалізувати цю мрію вдалося після створення у 1905 році організації “Просвіта”, Катеринославський осередок був найактивнішим у всій губернії. Статут нового товариства затвердив губернатор Нейдгарт, учасники ставили за мету розвиток українського народу, і в цьому напрямку головним інструментом залишалися література й мистецтво. Далі на dnipro.one.
Як збирали кошти на просвітянську бібліотеку?
Поява бібліотеки передбачала створення фондів і приміщення, що вимагало значних фінансових вливань. Тому розв’язати питання швидко й одразу не вийшло. Дозвіл на відкриття бібліотеки активісти “Просвіти” отримали у 1908 році, але можливість створити бібліотечний заклад з’явилася лише у 1913 році. В Англійському клубі Катеринослава відбулися знакові для організації збори, де учасники виділили на придбання книжок 150 карбованців, розглянули бібліотечний статут і обрали завідувача бібліотеки. На цю посаду призначили освітянина Павла Щукіна.
Розв’язали проблему і з приміщенням, обрали будинок на тодішній вулиці Козачій, оренда двох кімнат коштувала 20 карбованців щомісяця. Меблі збирали всім миром, учасниця “Просвіти”, дружина поміщика Куличенка Галина подарувала читальні стіл та лави, інженер Іван Пінчук – книжкову шафу. На придбання великих шаф рада товариства виділила 113 карбованців. Опікувалися бібліотекою члени секції, яких налічувалося 15, у 1914 році коло охочих розширилося до 24 активістів.
Правила користування бібліотекою
Бібліотека-читальня катеринославської “Просвіти” мала ім’я Тараса Шевченка, цього поета добре знали і багаті, і бідні. Учасники навіть почали складати зразковий каталог для народних бібліотек, але роботі завадила Перша світова війна. Бібліотечний статут визначив правила користування книжками: не більше 2 екземплярів на руки на 10 днів, 1 журнал – на 5 днів, якщо книга загубилася, платили за неї гроші. Окремо працювала читальна зала, звідки примірники додому не видавали. У будні бібліотека приймала відвідувачів з 18 до 21 години, а у вихідні – ще й удень, з 12 до 13 години.
Поповнення фондів
Просвітяни прагнули поповнити фонди насамперед українськими книжками, але їх було мало. Тому збирали різні видання. Спочатку бібліотека налічувала лише 256 книжок, які розподілили по відділах. Найбільшим був белетристичний відділ: проза, поезія та драматичні твори, де набралося 174 книжки. Ще 50 екземплярів мав відділ історичних та географічних видань. Привозили книжки меценати та науковці організації Дорожинська, Пінчук, Усик-Базилевський, Яворницький. У 1912 році рада “Просвіти” придбала книжок і журналів на 27 карбованців.
Поступово фонди поповнювалися, у 1915 році налічувалося понад 360 книг, переважна більшість – українською мовою. Тут можна було відшукати твори Глібова, Грінченка, Коцюбинського Стефаника, Франка, Лесі Українки. З цінних історичних видань – праці Винниченка, Доманицького, Дорошенка. Яворницького, Кониського. Наукові видання представляли праці Комарова, Матушевського, Сумцова, Драгоманова. Окремим списком проходили підручники, їх набралося 18. Граматки були представлені працями Русова “Український буквар”, Хуторного “Читанка”, Черкасенка “Граматка”, Шерстюка “Українська граматка”. Були ще посібники з математики Кониського (“Арифметика”), Савицького (“Геометрія”), географії Рудницького (“Коротка географія для України”), Русова (“Початкова географія”).
Журнали бібліотеки “Просвіти”
Учасники товариства дбали не лише про книги, збирали й журнали та газети. У 1914 році у бібліотеці налічувалося 11 різних видань українською мовою. Таких випускали дуже мало, тому суттєво поповнити ці фонди не виходило. Але певні успіхи були. В бібліотеці можна було почитати екземпляри “Літературно-наукового вісника”, де друкували вірші, новели, наукові статті, переклади закордонних творів, педагогічний журнал “Світло”, який видавався у Києві з 1910 року. Великий попит мали журнали “Українська хата”, що виходив у 1912 році, та “Українське життя”, яке заснували у Москві українці.
Привозили учасники “Просвіти” випуски українського літературно-мистецького місячника “Сяйво” та журналу “Дзвін”, де розглядалися питання літератури, науки та громадського життя з марксистських позицій. Прийняли до фондів і львівський журнал “Ілюстрована Україна”, перше літературно-наукове видання “Основа”. Не забули й місцеву пресу. Щоправда, українські видання у Катеринославі представляв тільки краєзнавчий журнал “Дніпрові хвилі”, але це теж було вагомим досягненням у часи заборони української мови.
Бібліотечна європейська література
Книги закордонних авторів були рідкістю, тому учасники “Просвіти” намагалися зібрати найпопулярніші твори англійських, американських, польських письменників 18 – початку 20 століття. Були у фондах книжки Гольдоні, Гамсуна, Шекспіра, Шиллера, Ібсена, для дітей підібрали казки Гауфа та Кіплінга, “Пригоди Гулівера” Свіфта, “Пригода Тома Соєра” Твена. Окремо виділили полиці під твори науковців, які розглядали різні аспекти сільськогосподарського розвитку. Такої літератури й таких фахівців дуже бракувало на Катеринославщині, де не могли похвалитися добрими врожаями. А підняти господарства на новий рівень було вкрай необхідно, тому цінні поради від фахівців у книгах читали часто.
Багато книжок дарували мешканці не лише Катеринослава, а й інших міст, зокрема Києва та Харкова. Надсилала видання й Київська організація “Просвіти”. “Літературно-науковий вісник” приходив із книгарні цього видання, ділилися й українські книгарні Києва. Учасники організації не пожаліли і замовили ще й портрети відомих письменників, історичних діячів і визначних постатей, які розмістили у бібліотеці.
Чи були ж читачі?
Оскільки українською мовою володіли не всі освічені мешканці Катеринослава, то й кількість відвідувачів спочатку була незначною: 35 осіб. Але книжок вони брали багато, що свідчить журнал запису читачів. Завдяки цьому журналу, українські дослідники з’ясували, що найбільший попит мали твори Грінченка, Нечуя-Левицького, Винниченка, Франка, Коцюбинського, Грушевського. У 1914 році бібліотека налічувала вже 87 відвідувачів, які прочитали за рік понад 2000 книжок та журналів. Цікаво, що найбільшу кількість читачів представляли не лише літератори чи культурні діячі (таких було у бібліотеці 18), а й працівники Катерининської залізниці (17 осіб).
Приходили також медики, заводські працівники, службовці, вчителі. Переважно читачами були чоловіки, проте жінки залишалися активніші, не лише брали книжки, а й долучалися до роботи у бібліотеці. Приходили брати книжки й родинами. За записами у журналах понад 150 книг прочитали брати Луценки, а 166 книжок – родина Пінчуків. Найчастішими відвідувачами у 1914 році стали працівники Катерининської залізниці Гусак і Миколаєнко, а також лікар міської земської лікарні Стельмах.
На зламаних крилах
Завдяки збереженим бібліотечним журналам, українські дослідники змогли з’ясувати важливі особливості культурного життя на Катеринославщині, коли почав зростати попит на українські книжки та журнали. Адже бібліотека “Просвіти” не лише видавала книжки, а й впливала на розвиток світогляду катеринославців, була центром освіти та культури для різних верств населення. У 1915 році організація налічувала близько 250 активістів, чия діяльність могла б принести ще більшу користь Україні. Але того ж року за наказом начальника губернського жандармського управління були проведені у цих людей обшуки, вилучено частину книг. А у 1916 році місцева влада прийняла рішення про припинення діяльності Катеринославського літературно-артистичного українського товариства “Просвіта” та його осередків. Деяких активістів заарештували та вислали.
Спроба повернутися до корисних та успішних дій була у просвітян у 1917-1921 роках, але знову їм зламали крила при спробі злетіти. Коли затвердилася радянська влада, багатьох учасників організації розстріляли та вислали. Так “Просвіта” припинила діяльність остаточно, сталося це на початку 1920 років. Доля бібліотеки залишилася невідомою. Але збереглися дані про неї та корисну діяльність хоробрих і мужніх освітян, які намагалися зберегти вогник любові до рідної культури та мови у серцях краян.