Як відомо, університет – найвищий з усіх закладів вищої освіти, його наявність у місті одразу ж надає населеному пункту більш вагомого статусу. Таким принципом керувався один із засновників Катеринослава князь Потьомкін, коли запланував університет ще до того, як почали будувати місто. Але спроба виявилася невдалою. Як і серія спроб у подальших століттях, хоча причини були різні. Так тривало аж до 1918 року, однак і тоді відбулося тільки урочисте відкриття новоствореного закладу. А повноцінно почав працювати перший у місті університет лише у 1933 році. Далі на dnipro.one.
Перша спроба князя Потьомкіна
При заснуванні Катеринослава фаворит цариці Катерини II планував відкрити одразу ж такий вагомий освітній заклад. Мета була шляхетна – створити центр культури у степах України. Коли б все вдалося, Катеринославський університет став третім у Російській імперії, до складу якої входила тоді Україна. Після Санкт-Петербурзького й Московського. Намір Потьомкіна схвалила й цариця Катерина, про що свідчить указ від 4 вересня 1784 року. У ньому йшлося про заснування університету, в якому б вивчали не тільки науки, а й різні мистецтва. Місце для закладу обрали між нинішньою лікарнею імені Мечникова та казармами колишнього Сімферопольського полку. Потьомкін навіть встиг запросити на посаду ректора відомого італійського діяча Джузеппе Сарті, і той погодився.
Кошти були виділені – 300 тисяч карбованців, стартувало активне будівництво, на якому працювали тисячі людей. Але у 1787 році почалася російсько-турецька війна, яка теж вимагала великих витрат. Роботи призупинили. А після смерті Потьомкіна та імператриці Катерини проєкт остаточно закрили за указом нового царя Павла I у грудні 1796 року.
Друга спроба у 1899 році
Тривалий час питання розвитку освіти у місті перебувало на паузі. І тільки у 19 столітті, коли у Катеринославі відбувся економічний підйом, завдяки активності підприємця Олександра Поля, знову виринуло питання про створення міського університету. Катеринослав на той час став одним із промислових центрів Російської імперії, тому для статусу це було необхідно. Однак до університету знов не дійшло. Обмежилися створенням Вищого гірничого училища у 1899 році, хоча викладання і підготовка педагогів були на такому рівні, що могли б називатися університетом. Заклад став інститутом у 1912 році, а бажаний статус університету отримав лише за часів незалежності у 2002 році. Сучасні дніпряни знають його, як Національний університет “Дніпровська політехніка”, яким він став у 2017 році.
Третя спроба у 1916 році
Катеринослав стрімко розвивався. Відкривалися чоловічі та жіночі гімназії, училища, місто прославилося видатними вченими та дослідниками. Директор комерційної школи Антін Синявський, директор історичного музею Дмитро Яворницький, відомий суспільний діяч Дмитро Дорошенко та багато інших науковців суттєво вплинули на розвиток міста. У 1904 році почала роботу Архівна комісія, у 1905 році відбувся XIII Всеросійський археологічний з’їзд, на який зібралися видатні науковці імперії. У 1910 році всю Європу вразила Південноросійська промислова виставка, в якій взяли участь іноземці. За рівнем проведення вона претендувала на Всесвітній фестиваль або масштабне шоу.
Освітяни знов підняли тему створення університету, у 1913 році почалося обговорення відкриття Вищих жіночих курсів з різними факультетами. Однак цар Микола I досить сторожко ставився до університетів взагалі, бо бачив у них “розплідник крамоли”. Тому ще у березні 1912 року зазначив, що країна більше потребує середніх технічних і сільськогосподарських закладів, а університетів цілком вистачить. Єдине, чого вдалося добитися, це статусу Гірничого інституту для училища.
Четверта спроба 1916 року: шанс прийняти європейські університети
Коли почалася Перша світова війна, чимало проєктів заморозили. Коли у 1915 році російська армія залишила російську частину Польщі, виникла нагальна потреба в евакуації Варшавського університету. Катеринославська міська дума швидко зреагувала й на початку серпня подала клопотання про переведення закладу саме до Катеринослава. Навіть місце знайшли – у будівлі гірничого інституту. Але – знову не пощастило. Уряд вирішив, що університету буде краще у Ростові-на-Дону, про що з’явився наказ 18 серпня. Просили катеринославці віддати хоча б Варшавський політехнічний інститут, але його відправили до Нижнього Новгорода.
У січні 1916 року постало питання про евакуацію університету з Прибалтики, колишнього міста Юр’їв (сучасного Тарту). Катеринославська дума підстрахувалася заздалегідь. Ще у грудні 1915 року надіслали запрошення до ради Юр’ївського університету, а в середині лютого до Прибалтики прибула делегація професорів з Катеринослава. Дума вчасно проголосувала про клопотання. Здавалося б, все врахували, удача мала всміхнутися. Але – ні!. Міністр народної освіти, граф Ігнатьєв вирішив, що Катеринославу мати університет зарано, вистачить власного політехнікуму.
П’ята спроба 1917 року
Події 1917 року дали змогу сподіватися на приємні для міста зміни. Катеринославці розглядали 2 варіанти: перевести-таки Юр’ївський університет з Прибалтики, що так і не було зроблено раніше, або створити власний виш на базі Вищих жіночих курсів. На засіданні у листопаді 1917 року міська дума ухвалила новостворений Народний університет імені Караваєва на базі Вищих жіночих курсів. Але коли у січні 1918 року Катеринослав захопили більшовики, постанова комітету з народної освіти наказувала створити університет на 4 факультети, де навчалися б і юнаки, і дівчата. Приміщенням для закладу мав стати Потьомкінський палац.
Але далі планів не справа не зрушила. У травні 1918 року Катеринославська губернська земська управа знову подала прохання створити університет до міністерства народної освіти Української держави. Педагогічну комісію очолив відомий громадський діяч Дмитро Багалей. У липні на засіданні було прийняте рішення вважати Катеринославський університет “приватним вищим навчальним закладом”. Але цього разу на заваді планам стали нюанси бажаного статусу.
Чому не український державний університет?
Річ у тім, що катеринославці наполягали на створенні саме українського університету. А міністерство науки відповідало, що заснування такого закладу не на часі, у держави немає потрібних коштів. Катеринославський Російський Університет – приватна інституція, витрат з державного бюджету не вимагає. А щоб притишити незадоволених, комісія дозволила ввести до складу кафедр факультетів кафедри української мови, української літератури, історії України та історії західноросійського українського права з викладанням українською мовою. Навіть розщедрилися на спільну лектуру з української мови.
Шоста спроба 1918 року
Нарешті справа, здавалося, зрушила з місця. Попри буревійні часи і платне навчання, охочих навчатися в новоствореному університеті набралося чимало: 1150 осіб – на медичному факультеті, 600 – на юридичному, по 500 студентів – на фізико-математичному та історичному. Викладачі теж підібралися гідні. Колишній ректор Московського університету Любавський фактично привіз всіх педагогів свого навчального закладу. На історичному факультеті мали викладати такі відомі вчені, як Дмитро Яворницький та Василь Бєднов. Юридичний факультет очолив професор Юр’ївського університету Федір Тарановський. У листопаді у Потьомкінському палаці навіть відбувся перший університетський бал, де виступала відома кінозірка Віра Холодна.
Урочисте відкриття призначили на 14 грудня 1918 року, здавалося, цього разу все вийде. Але організаторам знову не пощастило. У листопаді в Україні почалося антигетьманське повстання, країна занурювалася в хаос. Місто не могло утримувати такий заклад, а студенти – платити за навчання. У 1920 році відбулася реформа вищої освіти, заклад розформували на декілька установ. Юридичний та історико-філологічний факультети ліквідували, медичний проголосили медакадемією, фізико-математичний – інститутом народної освіти. Тільки у 1933 році інститут народної освіти став Дніпропетровським державним університетом, столітні спроби та прагнення містян таки увінчалися успіхом. У 1954 році заклад перетворився на університет імені 300-річчя возз’єднання України з Росією з набуттям у 2000 році статусу Національного. І вже у 2008 році відбулося остаточне перейменування на Дніпровський Національний університет імені Олеся Гончара, яким його знають всі дніпряни.
Джерела: