Бувши одним з найстаріших храмів Дніпра, Свято-Миколаївський храм справедливо посідає особливе місце серед історичних та духовних пам’яток України. Він продовжує залучати широкі верстви населення до освітніх та культурних програм, які підтримують релігійну та національну самосвідомість громадськості. Далі на dnipro.one.
Історія заснування та розвитку Свято-Миколаївського храму
Свято-Миколаївський храм у Новому Кодаку був збудований орієнтовно у 1640-х роках. Спершу це була скромна козацька дерев’яна церква, крита соломою та очеретом, але з часом вона набула значного впливу. У період між 1730-1750 роками вона отримала статус соборної. Це свідчило не лише про архітектурне та релігійне зростання споруди, але й про її важливість як центру духовного життя для широких теренів паланки.
Свято-Миколаївський храм грав важливу роль у формуванні морально-етичних засад козацької спільноти. Так, він набув особливої слави завдяки чудотворній іконі Божої Матері. З 1739 року січовики почали вважати її покровителькою, пов’язуючи з нею своє щасливе повернення з-під Перекопа. До Богородиці Новокодацької зверталися у складні історичні періоди, зокрема після Коліївщини та під час епідемії чуми. Показово, що сам кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський виявляв глибоку шану до святині, наказавши виготовити для неї новий кіот і пожертвувавши власні кошти на різу.
У 1800 році дерев’яна споруда Свято-Миколаївського храму почала потребувати ремонту після серії пожеж. Тоді державна влада заборонила зведення нових дерев’яних будівель, що послугувало імпульсом для зміни формату святині. У 1801 році громада отримала дозвіл та архієрейське благословення на будівництво кам’яного храму. За одними джерелами на місці старого новий з’явився у 1807 році, за іншими — у 1810 році.
У розпал антирелігійної кампанії Свято-Миколаївський храм був закритий і перетворений на складське приміщення у 1933 році. Короткочасне відновлення богослужінь у ньому відбулося під час нацистської окупації Дніпропетровська, але згодом радянська влада знову зупинила його діяльність. Лише у 1960-х роках споруда частково повернула свій духовний статус.
На початку 21 століття у Свято-Миколаївському храмі відбулися масштабні реставраційні роботи. Було збудовано двоповерховий будинок з приміщенням для хрещення, що розширило функціональні можливості комплексу. Особливо важливою подією став 2004 рік, коли розпочала свою діяльність недільна школа імені Серафима Саровського. Того ж року настоятелем установи став Анатолій Розвадовський, під керівництвом якого продовжилося її відродження.
У 2010 році громада відсвяткувала 200-річчя з моменту зведення оновленого кам’яного Свято-Миколаївського храму. З цієї нагоди було встановлено нові куполи із золотими хрестами, які прикрасили відреставровані фасади та внутрішній простір. Ці зміни не лише відновили історичну справедливість щодо архітектурного образу споруди, але й підтримали безперервність її духовної та освітньої традиції.
Спадщина та значення діяльності Свято-Миколаївського храму
Поєднання духовної, освітньої та культурної місій зробило Свято-Миколаївський храм унікальним явищем в історії української церкви. Навіть у найскладніші часи антирелігійної кампанії радянської влади він зберігав свою духовну сутність завдяки відданості священнослужителів. Серед них варто виокремити Сергія Єгорова, Ананія Корнійчука, Андрія Панського, Володимира Зайця та Павла Крамаренка. У сучасному контексті їхня освітня місія знайшла своє відображення у діяльності недільної школи імені Серафима Саровського, яка готує молоде покоління до участі у духовному житті.
