Дніпро – місто, яке стоїть на воді, тому проблема порятунку людей під час повеней у минулих століттях там завжди залишалася актуальною. До зведення залізничного мосту у 1884 році річкове сполучення між двома берегами здійснювалося переважно за допомогою човнів, не всі з яких були до того придатні. Чимало містян гинуло й взимку, коли намагалися перейти річку по кризі. До розв’язання цієї проблеми у керівників Катеринослава дійшла черга тільки у другій половині XIX століття. Однією з найважливіших організацій того часу стало товариство порятунку на водах, засноване у 1873 році. Його метою були порятунок та захист людей, які потрапили у біду на річкових просторах. Далі на dnipro.one.
Як формувалося товариство порятунку на водах?
Варто згадати, що рятувальна справа у Російській імперії, до складу якої входила тоді Україна, почала закладатися ще при царі Петрі I. Відомо, що у 1709 році під час страшної повені у Петербурзі він особисто очолив рятувальні роботи. Але офіційна організація порятунку на водах з’явилася тільки у 1896 році, навіть імператорським указом 9-те травня було проголошене Днем товариства порятунку на водах. До кінця століття у країні створили десятки рятувальних станцій, а кількість членів організації сягнула 10 тисяч осіб.
У Катеринославі таке товариство порятунку на водах сформувалося за ініціативи самих містян. Спочатку воно налічувало лише 27 ентузіастів, більшість з яких належали до заможних верств населення. Це була благодійна організація, яка діяла коштом добровільних внесків. Згодом почесними членами товариства стали впливові особи, зокрема члени імператорської родини, що додало значущості. Одним із перших почесних членів став єпископ Катеринославський і Таганрозький Феодосій, який підтримував ініціативу товариства благодійними пожертвами та організовував збори коштів у місцевих парафіях. Долучилися до справи грошима та діями й губернатор Іван Дурново та статський радник Володимир Луцький.
Варти на воді
Завдяки потужним внескам та офіційній підтримці від міста, у 1899 році у Катеринославі та навколишніх районах налічувалося 57 морських і 77 річкових рятувальних станцій, 10 маячних вогнів. Товариство порятунку на водах вже мало у складі 90 дійсних членів, серед яких були найвідоміші громадські діячі міста та губернії. Особливим для катеринославців стало 9-те травня – День товариства порятунку на водах, коли всі храми Катеринославської єпархії об’єднувалися заради збору пожертв. Цей день мав ще й друге символічне значення – вшанування святого Миколая Мирлікійського, який вважається покровителем моряків і рятувальників. Ікони Миколая Чудотворця прикрашали кожну станцію товариства, нагадуючи, що їхня робота – не лише обов’язок, а й свята справа.
За героїзм і самовіддану працю рятувальників нагороджували особливою золотою відзнакою на володимирській стрічці. У випадках, коли йшлося про врятовані десятки життів, урочисто відзначали ще й подякою від міста. Нагороди від імені товариства затверджували члени імператорської родини. У 1894 році лави Катеринославського осередку налічували вже 5 почесних членів, 61 дійсного і 33 членів-змагальників. Учасники правління не лише опікувалися організаційною роботою, а й вивчали статистику нещасних випадків на воді, аналізували причини трагедій, щоб попередити їх у майбутньому.
Місця розташування станцій
У межах міста на правому березі Дніпра у 1875 році облаштували зимову станцію з двома санними човнами. Влітку на цьому місці працювала літня рятувальна станція з одним човном. Лівий берег Дніпра теж не залишився без допомоги, там створили ще одну зимову станцію з 2 санними човнами, а влітку вона працювала з одним. На кошти товариства також облаштували станцію на найнебезпечнішому місці Дніпра – Ненаситецькому порозі.
А ще благодійна організація сформувала у 1876 році кілька спостережних постів: біля гирла річки, на біржі, що поруч з Амурським залізничним мостом, і на всіх головних пристанях міста. З 1883 року Катеринославське правління взяло під свою опіку дві ключові станції – безпосередньо у місті та біля Ненаситецького порогу. Особливо важливою була перша, бо розташовувалася навпроти купалень, де влітку відпочивали сотні містян. На їхнє утримання витрачали кошти благодійного фонду товариства.
Допомога на хвилях
Починаючи з 1892 року, у Катеринославі влітку почали працювати сезонні рятувальні пости. Один із них відкрили у Потьомкінському саду, де зупинялися човни з пасажирами. Ще один пост з’явився на пароплавній пристані села Вищетарасівка, яке належало до Катеринославського повіту. У 1893 році Катеринославське товариство порятунку на водах, яке на той час вже входило до реєстру благодійних організацій Російської імперії, створило ще одну постійну рятувальну станцію у селищі Кам’янське.
Таке рішення стало нагальною необхідністю, бо через Кам’янське добиралися до Катеринослава пароплавами та човнами сотні сезонних робітників. Зі збільшенням потоку людей почала зростати й кількість нещасних випадків на воді. Стаціонарні рятувальні станції мали власні невеликі споруди поруч із Дніпром, де зберігали потрібний інвентар: човни, сани, рятувальні жилети, багри, сокири, ліхтарі, засоби навігації та аптечки. Персонал чергував цілодобово, забезпечуючи готовність до оперативного реагування у разі надзвичайної ситуації.
Ті, хто рятували: лоцмани та човни
Рятувальниками на цих станціях найчастіше служили лоцмани з Лоцманської Кам’янки, які добре знали акваторію Дніпра, мали необхідну фізичну підготовку, вміли керувати рятувальними човнами та мали досвід у наданні допомоги потерпілим на воді. Упродовж усього періоду діяльності Катеринославської рятувальної станції постову службу несли троє лоцманів, які працювали вахтами, вдень і вночі чергуючи біля води. На Ненаситецькій станції, розташованій поблизу одного з найнебезпечніших дніпровських порогів, постійно чергувала невелика команда рятувальників, якою керував досвідчений отаман. Особовий склад цієї зимової станції складався з чотирьох вправних гребців-лоцманів. У разі потреби потерпілим надавав допомогу міський лікар, спеціально відряджений для таких завдань.
Потужний розвиток Катеринославського товариства порятунку на водах
У 1890 році організація виділила на будівництво нової рятувальної станції у Катеринославі понад 640 карбованців, приміщення забезпечили телеграфом і телефоном, щоб швидко отримувати метеорологічну інформацію та передавати її рятувальникам. Також можна було викликати лікаря для допомоги потерпілим. Таким чином, наприкінці ХІХ століття у Катеринославі вже сформували потужну мережу рятувальних постів і станцій, котрі діяли як у місті, так і у навколишніх селах. Завдяки грамотно організованому цілодобовому чергуванню, ці пункти стали справжнім форпостом безпеки на Дніпрі. За 17 років роботи катеринославські лоцмани врятували понад 105 людей та велику кількість тварин, які стали жертвами невдалих переправ та повеней.
Досвід для майбутнього
Діяльність Катеринославського товариства порятунку на водах припинилася у 1918 році, коли війна, революція, економічна криза знищили сотні потужних благодійних організацій країни. Але у місті залишилися досвідчені лоцмани, які знову повернулися до звичної роботи вже на початку 1920-х років, коли затвердилася радянська влада. На Дніпрі почали створювати нові рятувальні станції, спираючись на досвід попередників, так що справа порятунку на водах у Катеринославі отримала нове життя, тільки вже в інших умовах.
На жаль, Катеринославське товариство порятунку на водах не отримало від нащадків належного вшанування, немає пам’ятних табличок та меморіальних дошок на місцях перших рятувальних станцій. Так, всі знають про благодійні організації Карітас та “100 відсотків життя”, але про важливі факти з історії міста мало кому відомо. І на думку сучасних дослідників, цю несправедливість варто було б виправити.
Джерела: