Державні біржі праці, які вели облік кількості безробітних, виплачували їм допомогу, збирали інформацію про роботодавців та потенційних працівників і допомагали з працевлаштуванням, почали з’являтися на початку XX століття. У Лондоні такий державний заклад було зареєстровано у 1902 році, в Америці – у 1933 році, хоча приватні контори існували й раніше. У Російській імперії, до складу якої входила Україна, перша біржа праці була сформована у 1914 році неподалік від 3-х вокзалів, її називали “морозівською” – пам’яті Тимофія Савича Морозова. Далі на dnipro.one.
У Катеринославі перша державна біржа праці з’явилася раніше – у 1890 році, але працювала в іншому форматі. Заклад мав назву “Будинок працьовитості”, де давали притулок, харчування й нескладну роботу у майстернях скаліченим або похилого віку людям. Утримували його за кошти міста. Але перша споруда була маленькою, місця для всіх нужденних не вистачало, тому міська влада виділила ділянку для нового приміщення. Ця біржа відкрилася у 1910 році у Чечелівській слободі на вулиці Гасовій (сучасна Нігояна).
Чому саме Чечелівська слобода?
Дослідників дуже цікавив аспект, чому для нового закладу обрали місце не у центрі Катеринослава як до того, а слободу. Причини тому були. Чечелівку почали активно забудовувати наприкінці ХІХ століття, представники міської думи вирішили замінити тісні та убогі мазанки солідними кам’яницями на 2-3 поверхи. А ще провести водопровід, лінію трамвая по новій греблі через Аптекарську балку, налагодити роботу базару та пошти. Слобода швидко розросталася, з’являлися нові квартали, у 1900 році почали прокладати перші водопровідні магістралі. Думці міркували логічно: нові споруди вигідні для розвитку торгівлі, що з часом забезпечить непоганий дохід до міського бюджету.
Людей, які шукали роботу, у слободі було багато, тому міська влада вирішила саме там відкрити новий Будинок працьовитості. Ділянку під будівництво виділили біля перехрестя з Гасовою вулицею, право володіння отримало Катеринославське благодійне товариство. Оскільки перший Будинок працьовитості розташовувався у центрі Катеринослава на вулиці Залізній (сучасна Миронова), не виключається версія, що місце забажали викупити більш вигідні замовники. А Чечелівка саме активно забудовувалася, тому не дивно, що міська дума вирішила виділити ділянку для будинку безробітних у слободі.
Про те, як відбувалося будівництво
Ділянку для Будинку працьовитості виділили далеко не найкращу, враховуючи замовлені обсяги великої споруди. Місце на крутому схилі потребувало чимало додаткових робіт: будівництво підпірної стінки, досипання, дренаж, тож набігала досить велика сума. Катеринославське благодійне товариство не могло впоратися з таким навантаженням, тому активісти звернулися у 1909 році до міської управи з клопотанням про виділення 20 000 карбованців. Прохання розглянули й вирішили дати гроші з міського бюджету 1910 року. Ухвалили також щорічні дотації на потреби Будинку зі скарбниці Катеринослава. Долучилися до процесу будівництва й численні благодійні організації міста.
Проєкт для Будинку працьовитості розробив губернський інженер Станіслав-Антон Харманський. Він запропонував пишний варіант споруди на кілька поверхів з мансардою та фасадом, прикрашеним декоративними елементами й унікальною ліпниною у вигляді масок тварин та міфічних істот. Мешканці Чечелівки між собою називали цей будинок палацом, бо він занадто контрастував з іншими скромними забудовами. Оточували споруду переважно невеличкі глинобитні будиночки.
Чим допомагали у Будинку працьовитості?
Перед керівництвом закладу поставили завдання забезпечити роботою (постійною або тимчасовою) безпритульних, колишніх ув’язнених, людей з обмеженими можливостями, тих, хто з різних причин втратив робоче місце. За робочий день на 9 годин з 2 годинами відпочинку платили 20 копійок, людям пропонували клеїти паперові пакети та конверти, виготовляти клоччя зі старих канатів. Безпритульним також виділяли житло, вони отримували спеціальну перепустку. Будинок одразу поділили на 2 частини, в одній розташовувалися майстерні, в іншій – житлові помешкання та їдальня, де нужденні могли отримати сніданок, обід чи вечерю. Кошти на утримання виділяла міська влада.
Подальша доля Будинку працьовитості
Але заклад, який надавав допомогу безробітним, пропрацював лише 3 роки. Коли почалася Перша світова війна, приміщення передали Загальноземському союзу, який облаштував там 10-й Катеринославський госпіталь на 89 місць. Працівників Катеринославської біржі праці звільнили, мешканців розмістили по місцевих нічліжках і притулках. Коли встановилася радянська влада, гарний будинок перетворили на адміністративну будівлю. До Другої світової війни там працював санітарний відділ Сталінської залізниці, а після повоєнної відбудови споруду передали для потреб суду та прокуратури.
Так тривало до початку 1990-х років минулого століття. Потім відшукалися охочі сформувати у будинку культурний центр однієї з національних громад Дніпропетровська. Приміщення приватизували, почали оновлювати покрівлю, встановили залізний каркас і навіть розробили свій архітектурний проєкт. Під час реконструкції з мансарди та фасаду безжально позбивали всі чудові декоративні елементи та маскарони, які багато років викликали захоплення у містян. Потім роботи зупинилися, споруда потроху занепадала під ударами снігу, спеки та дощів.
Істориків і краєзнавців Дніпра дуже обурювала така ситуація, вони наполягали на тому, що колишній Будинок працьовитості – унікальна пам’ятка історії та архітектури, і мав офіційно стати пам’яткою місцевого значення. Ентузіасти навіть розробили проєкт реконструкції, але власники споруди всі вимоги проігнорували. На початку 2020-х років на огородженій території навколо споруди час від часу проводили якісь будівельні роботи, однак, на думку краєзнавців, про збереження унікального будинку минулого вже не йшлося, бо його залишки навряд чи підлягали реконструкції.