Майже тридцять років дніпровський художник Олександр Висоцький живе в Германії. Але усі ці роки він привозить у рідне місто свої картини і бере участь у художніх виставках. Його роздуми про Україну, творчість і життя далі. У статті використані матеріали бесіди з головною зберігачкою Дніпровського художнього музею Тетяною Хупавою, та інтерв’ю авторки з художником. Далі на dnipro.one.
Про пошуки, теми, стилі
Олександр Висоцький – художник, який знаходиться у постійному пошуку. Він приміряє на себе різні стилі, різні форми вираження особистих емоцій на полотні. Йому не треба шукати теми, бо все, що він відчуває, що накопичується в душі і потребує відповідей, проситься на полотно. Тому його роботи такі різні, інколи непередбачувані і несподівані для глядача, а можливо навіть для самого художника.
Єдине, в чому митець проявляє непохитну сталість – Україна і українці. «Все, що на полотнах – це про нас»,- говорить художник.
Десять років О. Висоцький писав мамаїв. Це велика серія робіт, написаних в різних стилях.
Глибоке бачення художника вмістило в одній тематиці українські корені, східну філософію, містичність і реальність. Дніпряни мали змогу свого часу побачити ці полотна на виставці «Мамаyо» у Дніпрі і Кам’янському. Частково ця виставка експонувалась у Кьольні.
«Я постійно шукаю щось нове,- говорить художник,- Свого часу я захопився абстракцією, є багато робіт у цьому стилі. На мою думку, не можна художнику працювати однаково, це вже буде щось таке штамповане. Але у кожного своя психологія, свій підхід до творчості.»
На минулорічній виставці у Дніпрі Висоцький представив серію зовсім інших, несподіваних робіт. На запитання, чому вибрав саме таку техніку, художник відповів, що навпаки, це техніка обрала його.
«Культура наша і всі ми живемо в часи постмодернізму, – говорить він, – І ці мої роботи постмодерністського характеру. Наше життя – це рух. Тільки рух куди? Я буваю у Дніпрі постійно. Так, тут весь час щось змінюється на краще. Але останнім часом спостерігається якийсь безлад. Все, що в мене в пам’яті, що я бачив в різні часи і бачу зараз, все вилилось на полотно.»
На свіжих полотнах Висоцького весь простір заповнений маленькими людськими фігурками, зображеними з певною дозою іронії. І всі вони кудись поспішають, кожен у своєму напрямку. Такий собі хаотичний марафон, біг по життю. В решті решт – ми так і живемо, майже не оглядаючись, поспішаємо в один кінець…
На смерть свого друга, художника Олександра Пілка Висоцький написав картину «Чай Висоцького та цукор Бродського».
На ній зображені реальні люди, давні друзі, земляки. Саме так вилився емоційний стан художника, що втратив близьку людину.
«Буває, що депресивний настрій і в такому стані краще не писати,- говорить художник ,- У мене такий стан був взимку цього року. А потім з приходом весни зайшов в майстерню – і все пішло. Народження кожної роботи відбувається по-різному. Інколи з ліній, кольорів в процесі народжується ідея.
Я коли приступаю до роботи, відкидаю всі думки, щоб нічого не відволікало. Мають бути лише почуття, і я до них прислухаюсь. І найвдаліші роботи частіше за все народжуються спонтанно, коли ти наодинці з полотном і своїми почуттями.»
Біографічні дані
Олександр Висоцький в сімнадцять років прийшов у художню студію. З 1973 року навчався в ЛВХПУ ім. Мухіної. А з 1980 року – студент Харківського художньо-промислового інституту за фахом дизайну. Багато років займався реставрацією церковного живопису.
В 1992 році став членом Спілки художників України. Його роботи зберігаються в музеях і приватних колекціях, постійно експонуються на виставках.
Про творчість
Автор у своїй творчості користується усіма техніками, якими володіє досконало і які відкриває для себе у своїх постійних пошуках. Колористика його творів багата і різноманітна.
«Сьогодні потрібні концепти, – говорить художник, – щось таке, чого не було раніше. Живопис, як і все у світі, весь час руйнується і відновлюється в нових формах. Так було завжди. Художник має йти в ногу з часом»