З розвитком Катеринослава як промислового та освітянського центру все більше зростала потреба у бібліотеках. Приватні книгозбірні були у багатьох представників місцевого дворянства, а от середні верстви населення доступу до книжок і журналів не мали. Завдяки зусиллям громадських діячів це завдання вдалося виконати, у другій половини ХІХ століття міська громадська бібліотека з безоплатним кабінетом для читання навіть посіла друге місце у бібліотечній мережі Катеринослава. Далі на dnipro.one.
Зусилля на благо освіти
Активну участь у створенні такого закладу брав активний громадський діяч міста Микола Баллін. Сам він був людиноюосвіченою, чимало статей присвятив важливій ролі бібліотек у розвитку суспільства і зумів зацікавити багатьох містян. Зрушити справу з місця допоміг президент “Вільного економічного товариства” адмірал Мордвінов. У виступах перед земством він спирався на циркуляр міністра внутрішніх справ, сформований для керівників губерній Російської імперії “Про створення у губерніях публічних бібліотек для читання”.
Відтак 9 травня 1834 року відбулося урочисте відкриття першої публічної бібліотеки у будинку Дворянського зібрання. Для розв’язання важливих питань було обрано раду, головою якої став дійсний статський радник Леонід Реймер. До складу увійшли шановані люди міста: директори Вищого гірничого училища, класичної гімназії, 1-го та 2-го реальних училищ, комерційного училища; ректор Духовної семінарії. На першому засіданні учасники ради зійшлися на тому, що будуть піклуватися про забезпечення фондів цінними виданнями, які сприятимуть розвитку просвітництва.
Пожежа та подальше відновлення закладу
Протягом 5 років бібліотека діяла як читальня, кількість відвідувачів неухильно зростала. Але у 1939 році сталася пожежа, яка знищила будинок Дворянського зібрання та книгозбірню. Містяни не бажали відмовлятися від такого закладу й почали збирати кошти на будівництво. Тільки у 1843 році вдалося вдруге відкрити публічну бібліотеку, цього разу у будинку міського голови Артамонова. У газеті “Катеринославські губернські відомості” писали, що на відновлення зібрали 634 карбованці 64 копійки сріблом. Але через деякий час у бібліотеці почали збиратися освітяни міста не лише для читання, а й для обговорення важливих політичних подій. Ці зустрічі викликали сильне занепокоєння у представників влади. А оскільки напередодні Кримської війни царський уряд вбачав небезпеку у поширенні визвольних ідей, заклад закрили “до кращих часів”.
Втретє відкрилася бібліотека 1 вересня 1859 року, про це повідомляв “Катеринославський ювілейний листок”. Велика заслуга у тому належала Піквікському клубу, який ще знали у місті як товариство самовдосконалення. Учасники першими почали підіймати проблему у пресі, пропонували заснувати громадську бібліотеку, яка належала б передплатникам. Їх підтримав ініціатор створення першої бібліотеки Микола Баллін, він планував, що нова читальня стане незалежною від адміністрації міста. Однак урядовці побачили у такому варіанті небезпечні тенденції і вирішили дати дозвіл на відкриття бібліотеки, але під своїм контролем.
Клубок політичних та соціальних проблем
Спочатку міська влада розпорядилася розмістити книгозбірню у читацькому кабінеті книгарні Ульмана. Для цього невеликого приміщення вистачило залишків першої губернської бібліотеки та нових надходжень. Розпорядником став пан Ульман, але з часом він втратив інтерес до такої роботи. Тому у 1887 році питання про створення міської бібліотеки знову виникло на засіданні міської думи. Такий проєкт урядовці ухвалили, але висунули чимало вимог, а щоб їх дотриматися, знадобилося 2 роки.
Оновлена бібліотека відкрилася у 1889 році вже як офіційна міська громадська. Книги туди передав за 2 каталогами пан Ульман. Заклад затвердили під патронатом міської думи, статут визначив її роль як головного книгосховища літератури про рідний край. У статуті також прописали права та обов’язки бібліотекарів, які отримали статус службовців державної установи. Відновили й колегіальність управління закладом. Повний контроль над книгозбірнею допоміг урядовцям убезпечити себе від небажаних негативних настроїв та зборів, як це сталося після другого відкриття бібліотеки.
Забезпечення фондів та інтерес читачів
Якщо при заснуванні першої громадської бібліотеки у 1834 році фонди налічували лише 200 примірників, то у 1886 році їх вже було 1500. Тільки один із перших членів бібліотечної ради Залюбовський подарував закладу понад 140 томів. Вдалося сформувати 11 відділів: богослов’я та філософія, юридичні науки, суспільні науки, економічні науки, медицина, математика, історія, словесність, мистецтво. Кількість відвідувачів постійно збільшувалася, але невелике приміщення читальної зали не могло прийняти всіх охочих. Тому книги почали видавати додому.
У 1900 році катеринославські газети опублікували правила для відвідувачів, представники ради запропонували впровадження читацьких квитків для видавання книжок без застави, скарбничі гарантії. А дума згадала про прибуток до казни бібліотеки від продажу каталогів та абонентських книжок. Графік роботи теж нагадували постійно: понеділок і четвер з 3 години дня до 7 години вечора. У святкові дні та неділю – з 5 до 7 години вечора. Читати у бібліотеці дозволялося безоплатно, а от брати додому – вже за гроші, сума складала 50 копійок сріблом на місяць. Влітку бібліотека працювала з 10 години ранку до 8 години вечора.
Роль діяча Павла Мордовського
Одним із найпалкіших піклувальників бібліотеки став катеринославський дворянин Павло Мордовський. З дня її відкриття у 1889 році і до 1906 року він входив до складу бібліотечної ради, кілька років обіймав посаду секретаря, а з 1902 року – голови. Його зусиллями був сформований відділ рідкісних і старовинних книг, запроваджено введення гарантійних зобов’язань за підписом бухгалтера організації, де працював читач, за цінні екземпляри, які видавали додому.
Піклувався він і про поповнення фондів. Мордовський суттєво збільшив фонд іноземних екземплярів, забезпечив передплату видань французькою та німецькою мовами. Таке поповнення дало змогу залучити до бібліотеки ще більше іноземців, яких у Катеринославі налічувалося чимало серед інтелігенції та промисловців. Мордовський уважно перевіряв усі екземпляри після повернення читачами на наявність зіпсованих сторінок, непристойних написів. Якщо таке траплялося, порушник отримував штраф. За ініціативи Павла Гнатовича члени ради почали прислухатися до читацьких звернень щодо придбання нових видань, передоплати газет і журналів. Переліки постійно переглядали й поповнювали з урахуванням побажань катеринославців.
І знову нове приміщення
Те, що кількість читачів постійно зростала, було позитивною ознакою. Але чим далі, тим більше давалися взнаки тісне приміщення й брак місця для книг, серед яких були цінні видання, що вимагали правильних умов зберігання. У 1902 році заклад отримав нове, більш просторе приміщення, що позитивно позначилося на роботі. Читальна зала змогла приймати більше відвідувачів, бібліотекарі отримали можливість проводити різні заходи. Газети Катеринослава писали про вечори, присвячені ювілеям прогресивних діячів Росії та України, на які приходило чимало містян.
Була у бібліотеці й книга скарг, де відвідувачі могли висловити свою думку, поділитися враженнями про роботу закладу, умови обслуговування. Значну допомогу у налагодженні роботи зіграла професійна підготовка працівників. Завідувачка Уляна Дикарєва закінчила курси з бібліотечної справи у Москві, а після повернення сформувала проєкт змін у роботі бібліотеки. Правильний підхід до організації роботи допоміг закладу утриматися у подальші складні роки революційних змін і зберегти не лише частину цінних фондів, а й штат досвідчених бібліотекарів.