Коли Україна входила до складу Російської імперії, а згодом – і за радянських часів представники нової влади привласнювали чимало досягнень українських талановитих діячів. Особливо це позначилося у галузі культури й мистецтва. Один із яскравих тому прикладів – художник Микола Сакс, досить популярний в Європі на початку минулого століття. Коли він помер, російська газета “Руль”, яка виходила у Берліні, писала, що Микола Сакс був великим російським художником. Його внесок відзначили добрим словом: був людиною рідкісної духовної краси, яка уповні віддавалася мистецтву протягом усього життя. Далі на dnipro.one.
Слова справедливі, а от статус – ні. Навіть європейці, котрі визнавали талант Миколи Едуардовича, й гадки не мали, що родом митець з України. Землі, багатої на таланти, але бідної на міжнародне визнання. На жаль, у 21 столітті мало хто з українців знає ім’я славетного земляка, який народився у Катеринославі, жив і працював у Наддніпрянщині до початку бурхливих революційних подій. Його роботи мали величезний успіх у Парижі та Лондоні, він подорожував до Індії й на Цейлон. Близько товаришував з Тургенєвим та Гюго. Тож про такого митця варто згадати сучасникам.
Шлях до мистецтва
Микола Сакс народився у Катеринославі у 1849 році в родині медика. Походив з давнього німецького купецького роду, предки перебралися на Катеринославщину. Батько майбутнього художника Едуард одружився з українкою Пульхерією Булгарчик, разом вони виховали 9 дітей. Микола був наймолодшим, йому виповнилося лише пів року, коли помер батько. Але статки у родині були, Сакси мешкали у двоповерховому будинку у центрі Катеринослава. Хлопчика віддали до Катеринославської класичної чоловічої гімназії, де навчалися старші брати.
Коли у 1869 році отримав свідоцтво про освіту, Микола вирішив стати юристом, як брат Володимир, вступив до юридичного факультету Петербурзького університету. Але через рік розчарувався в обраній професії, склав іспити до Імператорської академії мистецтв. Навчався 5 років, але диплома не здобув, скоріш за все, змушений був залишити навчання через матеріальні проблеми. Принаймні про це згадував Микола у листі до ради академії у 1876 році. Завершити навчання вдалося тільки через рік.
Перші кроки до успіху
Писати картини Микола Сакс почав ще студентом, своїм покликанням називав пейзажний живопис. У 1874 році його етюди відзначили малою срібною медаллю Імператорської академії мистецтв. Після завершення навчання представляв свої роботи на академічних виставках, найбільший успіх мали картини “Ліс”, “Село з околиць Петербурга”, “Вівці в степу в Малоросії”, “Вид Катеринослава”. “Село з околиць Петербурга” навіть відібрали для Всеросійської виставки у Москві у 1882 році, що на ті часи було дуже вагомим досягненням для молодого художника.
Життя у Парижі
У роки навчання захоплювався темами революції, відвідував марксистські гуртки, що було характерним для тодішньої молоді. Миколі пощастило: за такі захоплення його не вигнали з академії, а згодом він змінив уподобання. У 1880 році перебрався до столиці Франції, де працював помічником секретаря Товариства допомоги та благодійності російських художників у Парижі. Посаду секретаря тоді обіймав Тургенєв, з яким Сакс потоваришував. До Товариства входили такі відомі діячі, як скульптор Антокольський, художники Харламов, Похитонов, які популяризували російську культуру у Франції. Тому не дивно, що Миколу Сакса теж позиціювали, як учасника російського кола митців.
У Товаристві часто влаштовували літературно-музичні вечори, які відвідували земляки-інтелігенти: живописці, актори, письменники. Постійно виступав зі своїми творами Тургенєв. Охоче навідувалися й французькі однодумці. У своїх спогадах Микола Сакс писав, що це Товариство складалося під патронатом цесаревича, майбутнього Олександра III. А головував посол князь Орлов. Однак залишитися назавжди у Франції художник не міг, у 1882 році повернувся додому.
Визнання на батьківщині
Невдовзі після повернення Микола Сакс одружився з дівчиною досить заможного роду Олександрою Кириловою. Перебрався до маєтку у селі Андріївка Новомосковського повіту на Катеринославщині, котре згодом перейменували на Саксівку. (У 21 столітті це село увійшло до території райцентру Магдалинівка). Виховував двох дочок. Але господарські справи не відривали від творчості. Навесні 1892 року художник презентував персональну виставку в Англійському клубі Катеринослава, отримані кошти передав місцевому благодійному товариству. Це викликало схвалення громадськості Катеринослава, рецензії критиків на роботи теж були позитивними. Про виставку багато писала катеринославська преса.
Митець представив чимало гарних пейзажів з різних куточків не лише України. Високу оцінку сучасників отримали роботи “Місто Катеринослав”, “По річці Орелі”, “Монастир у Криму”. Їх називали чудовим матеріалом для вивчення півдня Росії, підкреслювали майстерність художника. На жаль, зберегти вдалося тільки одну картину митця – “Дорога до храму”, яку майстер написав у 1909 році. Її придбав місцевий художній музей. Після персональної виставки Микола Сакс став бажаним гостем у творчих колах Катеринослава.
На хвилях успіху
У 1890 році Миколу Сакса обрали членом церковнопарафіяльного піклування Миколаївської церкви у Магдалинівці, у 1913 році він отримує спадкове дворянство за цивільну службу батька на підставі поданих до Департаменту герольдії Сенату документів. У родині збереглася легенда, ніби Микола Едуардович навіть позував відомому живописцю Іллі Рєпіну для зображення козака зі шляхетними рисами обличчя для відомої картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Здійснив подорож до Індії та на Цейлон.
У 1917 році взяв участь у 4 весняній виставці картин та скульптури у залах Київського художньо-промислового та наукового музею, де представив 8 робіт. Високі оцінки критиків отримали “Мій сад над річкою. Осінь” і написані в Індії “Стара мечеть у місті Роса країна Ейллора” та “Сад у швейцарському готелі в Кенді”. Представляв також свої картини на виставках у Парижі та Лондоні. Сучасники Сакса згадували, що був він людиною дуже доброю та гостинною, мріяв повторити паризький центр Боголюбова у своєму маєтку на Катеринославщині. У нього в Андріївці постійно гостювали поети та художники, часто влаштовувалися пленери, приїздили гості з Франції.
Підтримувати імідж на належному рівні допомагало митцю й налагоджене господарство. До революції Саксу належало чимало землі, за різними даними: від 25 до 50 десятин. Можливо, митцю судилося прожити життя у спокої чудової природи Катеринославщини, які він так любив писати, й тішити світ своїми чудовими витворами. Але не судилося.
Вимушена еміграція
Коли почалися революційні зміни, митець швидко зрозумів, що залишатися на батьківщині небезпечно. Маєток покинув із родиною ще у 1917 році, висловлюючи сподівання, що будинок послужить народу. Що сталося надалі з маєтком, з’ясувати не вдалося, більшість версій за те, що він був пограбований та знищений. Разом із більшістю картин митця. Дві роботи шанувальникам творчості Сакса вдалося зберегти у революційному вогні, їх розмістили у Магдалинівській середній школі. Це були теплі, сповнені світла витвори “Добре для бджіл” та “Види Криму”. Але вони згоріли під час окупації, коли гітлерівці підпалили школу.
Микола Едуардович у 1920 році встиг виїхати з донькою з охопленого громадянською війною Катеринослава до Криму. Потім перебрався до Німеччини. Останні роки жив у Цоппоті, на самоті, майже голодував. Його підтримували друзі, вони ж розповідали, що весь свій час майстер присвячував роботі. Незадовго до смерті написав збудований запорожцями собор у Новомосковську, прагнучи хоч так повернутися на батьківщину. Мріяв померти на рідній землі, але склалося інакше. Пішов з життя Микола Сакс у грудні 1926 року.
Творча спадщина Миколи Сакса
Крім “Дороги до храму” у Дніпровському художньому музеї, збереглося декілька робіт талановитого катеринославця Миколи Сакса. Це “Осінній пейзаж”, “Пейзаж зі слоном, Індія”, “Пейзаж з пальмами, Цейлон”, їх бережуть у родині доньки митця Ганни Медіш, яка емігрувала до Америки. Ще у Російському фонді культури у Москві зберігається альбом Миколи Сакса “Оригінальні малюнки різних художників. Автографи”, який згадували всі творчі представники Катеринославщини, які гостювали в Андріївці. Господар дуже цим альбомом пишався.
Річ передали родини митця з Америки наприкінці 1980 років минулого століття. В альбомі збереглися етюди й замальовки таких відомих діячів минулого, як Боголюбов, Гулевич, Данилевський, Крачковський, Мартинович, Монастирський. Ще залишилися листи Тургенєва до Сакса. На жаль, загубилися в Америці лист Гаршина до Миколи Едуардовича та його портрет, написаний Похитоновим. Таким чином Росія знову відібрала славу художника. Навіть через багато років після його смерті.