Вадим Абрамович Сідур народився 28 червня 1924 року в Катеринославі, у такому затишному куточку на перехресті Козачої та Казанської. От уявіть собі – хлопчик, якого вдома кликали Дмитриком, бігав тими вуличками, серед облізлих стін і розвішаної білизни, коли ще ані телевізорів, ані радіо не було й близько! Далі на dnipro.one.
Його батько, Абрам Якович, був економістом і палким шанувальником ідей Толстого, а мати, Зінаїда Іванівна, викладала англійську. Такі чесні, інтелігентні люди! Уявляєте, батько був директором кондитерської фабрики, але додому цукерок не приносив – от така принциповість! Для малого Дмитрика з`їсти тістечко в магазині Ламбракіса було справжнім святом.
А як він любив спостерігати за вуличними артистами! Особливо його захоплювали катеринщики з мавпочками чи яскравими папугами. Стоїть, було, малий, розкривши рота, слухає сумні мелодії… І ще обожнював розглядати “скіфських баб” біля історичного музею – ці величезні ідоли з сірого граніту просто заворожували дитячу уяву.
Хлопець змалку виявляв неабиякі художні здібності. З чотирьох років малював, а потім почав випалювати збільшувальним склом на паличках різні казкові сюжети – і діти радо обмінювали ці шедеври на книжки для його колекції. Ото була радість – привезти додому нову книжечку і поставити її на полицю!
Юність, обпалена війною
Того клятого дня, коли по радіо оголосили про початок війни, тринадцятирічний хлопчина якраз ліпив фігурку Льва Толстого. Хто ж міг подумати, що це останній спокійний день його дитинства? Вже за якийсь час почалися кошмари евакуації, голод, а потім – кулеметне училище в Кушці та фронт.
От скажіть, як може юнак, котрий ще вчора мріяв стати художником, опинитися у самісінькому пеклі війни? Та ще й пережити такі страшні речі… Дізнатися про розстріл бабусі й тітки Асі, побачити рідне місто в руїнах, а потім… потім потрапити під німецький обстріл біля річки Інгулець, під Кривим Рогом.
Розривна куля пройшла крізь щелепу, корінь язика і просто розірвалася всередині! Більшість не виживає після таких поранень, але Вадиму пощастило – врятували його звичайні люди, дівчина Саша Крюкова з мамою. Ці героїні не побоялися взяти пораненого до своєї хати, а потім, розуміючи, що рани надто серйозні, повезли його аж до тодішнього Дніпропетровська! Уявляєте – півтори сотні верст бездоріжжям, навесні, щоб врятувати незнайомого солдата!
Так у дев’ятнадцять років Вадим став інвалідом другої групи та кавалером орденів Вітчизняної війни. Все подальше життя він носив бороду, приховуючи наслідки поранення. Але знаєте, що найдивовижніше? Попри всі ці жахіття, Сідур вважав себе щасливчиком – адже він вижив там, де мав загинути!
Становлення мистецького генія
А далі трапилося диво – у серпні 1945 року він вступив до Московського художньо-промислового училища на факультет монументальної скульптури. Здійснилася його заповітна мрія! З цього моменту почався новий етап у житті Вадима Абрамовича – шлях митця, який перетворює біль на мистецтво.
Неймовірно, правда ж? Людина, яка пережила пекло війни, голод тридцять третього, втрату рідної домівки, страшне поранення – ця ж людина створила понад 500 скульптур, 2000 графічних робіт, писала вірші та прозу, навіть зняла фільм! І при цьому на батьківщині його творчість була фактично під забороною, а сам він – “невиїзним”.
Вадим Сідур зумів зробити неможливе – перетворити звичайне сміття на справжні шедеври! Його роботи примушують замислитися над сенсом існування, над самотністю людини в цьому величезному світі. Він бачив глибше за інших, відчував гостріше, і це все відображалося в його творах.
Його пам’ятники стоять у Німеччині, США, Росії. Його ім’я, яке за життя набуло міжнародної популярності, нарешті гідно шанується і в Україні. А почалося все з маленького хлопчика, який випалював малюнки на паличках і годинами розглядав “скіфських баб” біля музею в Дніпрі.
Творче становлення та пошук власного стилю
Неможливо не згадати його вчителів – Саула Львовича Рабіновича і Георгія Івановича Мотовилова. Ох, ці традиціоналісти! І студент їхній спочатку не вибивався з канонів. Варто лишень глянути на його дипломну роботу “Мир” – звичайнісінький радянський неокласицизм у всій красі: жінка з косами навколо голови, немовля на колінах і голуб, що злітає у небо. Ну чим не соцреалізм?
Але яким сміливцем був Вадим у студентські роки! Не боявся заступатися за товаришів, навіть за професора Мотовилова, коли того намагалися оголосити космополітом. І це в ті страшні часи! Правда, на захисті диплома з цим же професором трапився скандал – обурився педагог, що Сідур зробив скульптуру в натуральну величину. Довелося бідоласі ліпити ще одну, зменшену копію і задовольнятися четвіркою. От вам і справедливість!
Після училища закрутилося бурхливе життя: і активіст, і громадський діяч, і по профспілковій та комсомольській лініях успішно просувався. Уявіть собі – дослужився навіть до секретаря профкому училища! А ще ж встигав і працювати, і в художніх конкурсах брати участь. З настанням хрущовської відлиги Вадим разом з Миколою Сілісом і Володимиром Лемпортом заснував асоціацію “ЛЕСС”, яка отримувала вигідні замовлення.
Любов як порятунок людства
Хоча за роботами Вадима Сідура часто бачать лише біль і застереження, в них є ще й інше – співчуття, ніжність, любов, захоплення дивом життя. Світ митця – це перш за все його кохана Юля – дружина, вірний друг, соратниця, підмайстер. Її образ вгадується в численних малюнках, вона героїня його автобіографічної прози “Міф”.
Вадим Абрамович щиро вірив, що саме любов здатна врятувати людство! Як би не розповідав він про жахи війни, ніколи не забував про щастя жити, називаючи його дивом. Про це – скульптура “Зв’язки. Ніжність”, де люблячі люди стикаються головами (спільність думок), руками (підтримка), на рівні грудей (духовна спільність) і чресел (інстинктивний зв’язок). Неймовірно глибока символіка, чи не так?
А ще кохання як продовження роду. Акварелі Сідура часто мають еротичний характер – художник обожнював жінку і, працюючи над її зображенням, прибирав усе зайве: вбрання, коштовності, інтер’єри. Жінка така прекрасна сама по собі, вважав він, що їй не потрібне прикрашання. Та ще любов як жертовність – особливо в роботах про материнство. Скульптура “Кесарів розтин” символічно оповідає про хрест, який належить нести матері все життя. Мороз по шкірі від таких образів!
Філософ у світі мистецтва
Перебуваючи в повній ізоляції, переживши інфаркт, Вадим Сідур береться за болісні пошуки відповідей на питання, які його хвилювали. За точку відліку бере давньогрецьку скульптуру і живопис середньовіччя. І що ви думаєте? Менш ніж за п’ятнадцять років він зробив для себе величезну кількість революційних відкриттів!
Знаєте, він повністю ототожнював себе зі скульптурою “Волаючий”, встановленою в міському парку Дюссельдорфа. Вона відлита в бронзі – “вічному” матеріалі, розрахованому на століття. Так Вадим Сідур остаточно злився зі створеним ним світом, звідки з жахом дивиться на світ реальний.
Сучасні роботи цього унікального митця зберігаються у Третьяковській галереї, у міських галереях Касселя і Дрездена, в університетському музеї в Нью-Джерсі. Його графіка та скульптури поповнили зібрання Семюела Бекета, Бенджаміна Бріттена, Генріха Белля, Мілана Кундери, канцлера Гельмута Шмідта і колекціонера Нормана Доджа. І це ж треба – такий визнаний у світі, а на батьківщині був майже забутий!
Джерела інформації: