Чимало історій та легенд складено про українських ковалів, вони є героями багатьох казок, де постають справжніми багатирями. Часи сталінських репресій знищили чимало цих майстрів, а все через те, що їх вносили тоді до переліку заможних. Так, гарні ковалі завжди мали достаток, а те, що заробляли на нього важкою працею, нова влада не брала до уваги. Але більшовики так і не змогли знищити в Україні сильних чоловіків, які й у XXI столітті продовжують обирати цю мужню професію. Сергій Комаров – єдиний майстер у Дніпрі, який спеціалізується на виготовленні мечів та козацьких шабель, до початку російсько-української війни до нього постійно зверталися місцеві реконструктори. Далі на dnipro.one.
Наука українського ковальства
На Київській Русі ковалів називали володарями вогню, дуже шанували і навіть трохи побоювалися, бо вірили, ніби вони товаришують із нечистою силою. Недарма про цих майстрів складено чимало віршів та загадок, бо людей завжди приваблювали давні таємниці цієї професії. Аж до початку XX століття володарі вогню вважалися найшанованішими людьми у будь-якому місті чи селі. Адже селянину аж ніяк було не обійтися без допомоги коваля: інструменти виготовити чи загострити, коня підкувати, домашнє приладдя відремонтувати. Та й у містах ковалям теж роботи вистачало.
На початку XXI століття знову почали з’являтися в Україні майстри, які самотужки вивчали давнє мистецтво, але зосередилися вже на виготовленні різноманітних оригінальних витворів. Це зовсім інший напрямок, хоча суть залишилася незмінною – робота з металом, яка вимагає неабиякої сили, знань та вміння підкорювати вогонь. Тому коваль – професія не з легких. Дніпрянин Сергій Комаров вирішив зосередитися на виготовленні мечів та шабель, поштовхом до такого рішення стала зустріч із реконструкторами на фестивалі у Криму у 2012 році.
Про те, як прийшов у ковальство
Коваль Сергій у молоді роки обрав професію інженера, працював на заводі “Комінтерн”, починав з учня зварювальника. До ковальської майстерні потрапив у нелегкі 1990-ті роки, коли всі шукали додаткового заробітку, й одразу ж закохався у ковальство. Багато читав про цю професію, дізнався, що чорна металургія налічує понад 4 000 років, і що саме ковалі протягом століть удосконалювали всі види зброї: від сокири до меча. До того, як увійшов до гурту ковалів, про професію мав дуже скромне уявлення, журналістам видання “Дніпро вечірній” розповідав, що єдиним зразком тоді для нього був Будулай із фільму “Циган”.
Сергію пощастило у тому, що у ковальській майстерні трудилися досвідчені фахівці, які вміли працювати на молотах, пресах, знали ручне кування. Вони й пояснили, що на освоєння професії коваля знадобиться не менше 5 років, та й то лише до майстра середнього рівня. Але Комаров прагнув стати одним із кращих, тому не лінувався освоювати премудрощі цієї справи.
Перші спроби у мистецтві ковальства
Першим власноруч викуваним витвором Сергія став кленовий листочок, яким коваль дуже пишався. А коли здобув вищу освіту у металургійному інституті, попросився майстром на ковальську дільницю. Крім розв’язання робочих питань, у нього залишався час ще й на власні експерименти. Сергій згадав, як прискіпливо дивився перші закордонні фільми, але не слідкував за сюжетом, а вивчав ковані вироби, які іноді виникали на екрані: решітки, брами, огорожі. Багато мандрував вулицями Дніпра, вишукуючи схожі витвори у старих двориках.
Але знайшов свою нішу у ковальстві тільки після поїздки до Судака у 2012 році, коли у Генуезькій фортеці проходив фестиваль реконструкторів. Побував на лицарських турнірах, поспілкувався з ковалями команд і зрозумів, що у цьому виді мистецтва йому ще вчитися та вчитися. Відшукав реконструкторів у Дніпрі, запропонував свої послуги, хоча потрібного досвіду й не мав. Спілкувався з “лицарями”, вивчав матеріали у книжках та в інтернеті. У розмові з журналістами згадував, що першим викуваним мечем був короткий скіфський акінак. Реконструктори спробу оцінили, хоча зазначили, що до меча “ця залізяка” не дотягувала. Згодом Сергій навчився кувати чудові зразки для своїх “англійців” XV-XVI століть, але свій перший акінак залишив у творчій колекції на згадку про сміливі спроби.
Таємниці дніпровського коваля
Захопившись цією темою, Сергій продав гараж, придбав приватний будиночок, де обладнав кузню. Поступово у нього склалася традиція проводити там вихідні, і сім’я ставиться до його хобі з розумінням. Щобільше ковальством захопилася й дочка, хоча така робота вимагає сильних рук, тому не дуже личить жінці. Сергій зізнався, що обов’язково робить щодня вправи з мечем, щоб не втрачати силу у руках, і доньці теж доводиться тримати фізичну форму.
З кожним роком дніпровський коваль брався за складніші вироби, вони ставали дедалі вишуканішими. Поволі майстер дійшов до вивчення таємниць дамаської сталі. У давнину цей рецепт ретельно приховували ковалі Сходу, але знайти необхідну інформацію Комарову вдалося навіть через багато десятиліть. Перші дамаські мечі з’явилися під час хрестових походів – у XII столітті, це була сталь дивовижної міці з оригінальним візерунком. У візерунку й полягала головна таємниця – чергування м’яких і твердих шарів металу, у найкращих майстрів їх кількість доходила до 600.
Сергій переконався на власному досвіді, що варто навчитися варити 3 різні шари, а потім вже їхня кількість не відіграє особливої ролі. А ще у давнину ковалі додавали до сталі вуглець у вигляді деревного вугілля, кальцій – мелені роги, копита, кістки, зуби тварин, ціанід з абрикосових кісточок. Ці складники можна придбати без проблем у XXI столітті. А щоб поверхня леза була блискучою, Комаров почав домішувати до сталі нікель.
Тонкощі професії коваля
Досвідчений коваль має ще й правильно визначитися з формою виробу, тому Сергій завжди ретельно вивчав матеріали, щоб обрати ідеальні розміри, центр ваги й саму вагу меча. Адже зброя має бути та не важкою, щоб не стомлювалася рука, і не легкою, бо інакше її легко вибити з рук. Відшукати цей баланс іноді дуже непросто. Пан Комаров погодився, що захоплення у нього клопітне й недешеве, адже виробництво дамаської сталі вимагає нагрівання до 1500 градусів. А це – спеціальне приладдя, які теж дороге. Тому більшість українських ковалів використовують простіші рецепти сталі, але Сергій від своїх принципів роботи відмовлятися не збирався.
Для нього виготовлення меча – це не лише лезо, а й держално, для якої Сергій почав використовувати сандалове дерево, латунь, срібло, шкіру. А коли у 2012 році відвідав Дніпровські свята, приурочені до Дня українського козацтва, то захопився ще й виготовленням козацьких шабель. З подивом переконався, що вони були небезпечнішими за мечі, бо добре не лише рубали, а й різали. Щоправда, зброя, яку виготовляв Сергій для реконструкторів, ніколи не була заточеною як справжня козацька – за вимогами турнірів. Але в усьому іншому його шаблі та мечі повністю копіювали оригінал.
Вивчення талісманів
Коли почалася російсько-українська війна, замовлення реконструкторів припинилися, але коваль Сергій не залишив своєї роботи. Захопився проєктом відтворити історію розвитку меча, щоб наочно продемонструвати всі процеси еволюції залежно від розвитку цивілізацій. А ще освоїв особливі ковальські ритуали з виготовлення талісманів, і на ці вироби у нього завжди є замовники. Ще у запасі проєкт створення персонажів дитячих казок.
Сергій Комаров зізнався журналістам, що є людиною творчою, кування решіток чи воріт його не цікавить, хоча визнав, що це теж дуже цікава й творча робота. Переконаний, що його призначення як коваля – створювати саме зброю, це особливо символічно під час війни. І український меч має бути найнадійнішим, тому коваль Сергій не полишає спроб виготовити такі зразки для своєї Дніпропетровщини. А тих, хто шукає, де здобути професію коваля, завжди радий взяти до себе в учні.
Джерела: