“Основи християнської етики” в школах Дніпра. Чому б і ні?

Дискусіям щодо введення в школах такої дисципліни, як основи християнської етики вже  далеко не один рік, пише dnipro.one. Здебільшого подібні роздуми закінчуються на твердженнях про секулярність держави, відокремленість Церкви від освіти та існування права на свободу віросповідання. Особливо добре це відчувається в такому секуляризованому краї, як Дніпропетровська область. Втім, що як спробувати відійти від усталених конструктів і аргументів і спробувати розібратись в питанні об’єктивно і без всякої міфологізації чи прив’язки до нав’язливих ідеологем сучасності? 

Спробуємо розібрати всі “за” і “проти”, аби отримати більш-менш зважену та фактологічно обґрунтовану відповідь.

Перш за все окреслимо основні причини появи такої ініціативи.

Причини

Мабуть ні для кого не стане новиною, що в очах сучасних батьків школа доволі часто сприймається як свого роду цап відбувайло, на якого з легким серцем можна скинути виховання своєї дитини, звівши долю власної участі у виховному процесі до мінімально необхідного рівня. Подібний підхід в добі перманентної економічної кризи та загалом нестабільної ситуації в країні на фоні війни є цілком зрозумілим для кожного з нас, хто ще живе в реальному світі.

В такій ситуації на плечі педагогів лягає додаткова відповідальність, яка, будучи проігнорованою, може дати вкрай гіркі плоди як для самої дитини, так і для суспільства, в якому вона житиме. 

І тут постає цілком слушне і закономірне питання: “якими б не були старання викладачів деякі діти все одно виростаючи, стають не на той шлях, тож чи варто покладати на педагогів завдання, з яким має боротись пенітенціарна система?”. Цілком імовірно, що з точки зору здорового цинізму, варто було б із цим погодитись. Однак на додачу до здорового глузду мають існувати й здорові обставини. І на превеликий жаль подібних обставин ми не маємо. Бо кожен з нас цілком усвідомлює, що сісти в тюрму в нашій країні — це аж ніяк не стати на шлях виправлення. Радше занапастити решту життя, ставши невід’ємною частиною кримінального світу. Зміна нинішнього стану речей, будьмо щирими, надзвичайно довга і сповнена труднощів, перелічувати які немає жодного сенсу. Крім того, по відношенню до початкової проблематики, вторинна і покликана заліковувати наслідки, а не боротись з причинами.

Окремо варто зазначити цілий ряд проблем, що напряму не пов’язані з пенітенціарною системою, однак мають спільний корінь, з якого походять. Зокрема, мова йде про підліткову вагітність, аборти, розлучення, аморальну поведінку, тощо.

Окресливши таким чином проблематику, стає цілком очевидним і природнім бажання деяких груп батьків внести зміни до шкільної освітньої програми, додавши курс, що на їх думку змалечку виховував би моральні якості в майбутніх поколіннях українців.

Аргументація

Як вже було попередньо зауважено, подібні ініціативи доволі часто зустрічають жорсткий опір як зі сторони інших батьків, так і цілих громадських організацій, що з тих чи інших причин стоять на антиклерикальних засадах.

Основними стовпами, на яких тримається дана позиція є вже попередньо згадані: світський характер держави й освіти, свобода віросповідання та захист дітей від релігійної міфології — так званого “мракобісся”. Спробуймо неупереджено розглянути кожну з них і проаналізувати, чи мають вони під собою підґрунтя.

“Держава та освіта відокремлені від Церкви”

Даний пункт є цілком правдивим і закріплений в Основному законі в статті 35-ій Конституції України. Причини прийняття такого положення сягають часів такої вкрай неоднозначної події, як Велика французька революція. Події, котра багато в чому мала антиклерикальний і відверто антихристиянський характер, задавши подібний тон для багатьох майбутніх республіканських устроїв Європи. Аналізуючи цей настрій, ми можемо побачити, що його існування є, по суті, єдиною причиною існування самої концепції відокремлення Церкви від держави. Простіше кажучи, інших причин до творення подібної концепції, крім як саме лише негативне ставлення до Церкви, просто не існує. Адже, якщо розібратись, то подібний розподіл вимагає розподілу й самої людини на віруючого та громадянина, що саме по собі звучить смішно. Бо, приходячи на виборчу дільницю або отримуючи державну посаду, християнин не припиняє бути християнином і не перестає керуватись власними релігійними переконаннями. Відповідно реалізує через себе вплив Церкви на державу.

Втім, попри цю дещо неоднозначну статтю, зберігаймо шану до Конституції та приймаймо те, що вона твердить. Церква відокремлена від держави та освіти. Жодна релігія не може бути визнана обов’язковою. 

Однак, як не дивно, це геть не виключає можливості запровадження курсу християнської етики в освітньому процесі. Причин, які пояснюють цей, здавалося б, парадокс, декілька.

Чому це не суперечить закону

Перша полягає в тому, що в списку літератури, яка вивчається в шкільному курсі присутня зокрема Біблія, через що дисципліна цілком законно може розглядатись як такий собі курс іноземної літератури. 

Друга ж є дещо хитрішою, однак від того не менш законною. І полягає в тому, що християнська етика цілком може визнаватись як певний напрям філософської думки, який в силу історичних обставин є цілком природнім для українського народу та його культури. Зрештою, в шкільному курсі без того приділяється серйозна увага “філософії серця” християнського філософа — Григорія Сковороди. Крім того, враховуючи, що заняття і надалі проводилися б шкільним учителем, а не кліриком однієї з християнських конфесій, відокремлення Церкви (при чому як ПЦУ, так і УГКЦ, РКЦ та інших) від освітнього процесу зберігалося б і надалі.

Всі ці причини, на щастя, розуміють і в міністерстві освіти і науки, яке вже дозволило проведення занять цього курсу в українських школах.

Свобода віросповідання

Попри те, що дисципліна “Основи християнської етики” передбачає перш за все вивчення основних норм моралі і поведінки, прийнятих в християнському (читай, західному) світі, а не глибинного богословського вивчення Святого Письма, досить часто можна почути аргумент про те, що свобода віросповідання, прописана у тій же таки статті 35-ій Конституції України, повинна бути присутня і в школі. Ба більше, не має дозволяти втручатись релігії (вже не Церкви) в справи освіти.

Розберімось із цим детальніше. Як вже було зазначено, потенційне введення курсу основ християнської етики не передбачає нав’язування християнської віри дітям. Основна його задача полягає у вихованні моральних якостей, що є прийнятними та бажаними в суспільстві, де з суто історичних причин християнство відігравало провідну роль у формуванні суспільної свідомості, традицій та, якщо казати ширше, національного світогляду. Відсутність такого роду виміру соціалізації породжує крайні рухи, що ставлять собі за мету руйнування діючого суспільного устрою і як наслідок створюють серйозні проблеми для країни. Яскравим прикладом тут може послужити соціалістичний рух в країнах західної Європи, основу якого складали вкрай маргінальні верстви населення, що з різних причин не пройшли етапів соціалізації, а відповідно і самореалізації в суспільстві. Одним з гасел даних рухів, до речі, було й запереченння ролі релігії в громадському житті, що згодом вилилось у страхітливі розправи зі священниками та руйнацією багатьох церков, (які в західній культурі завжди були одним з найбільших і найяскравіших культурних і архітектурних здобутків). Зокрема така ситуація склалась на теренах колишньої Російської імперії в добі Жовтневого перевороту та Іспанії доби Громадянської війни.

Нині у наскрізь “прогресивному” двадцять першому столітті загроза повторення подібних подій, як це не видавалося б дивним, аж ніяк не зменшується. Напади, подібні до згаданих нині чим частіше трапляються у Франції, Мексиці та Греції. Тому, враховуючи той рівень агресії, що нині прийняли деякі войовничі атеїсти, цілком імовірно, що даний курс міг би зіграти на пониження градусу напруги у суспільних взаєминах. 

“Мракобісся” та “скрєпи”

Останній пункт відіграв особливу роль в добі новітньої російсько-української війни, що триває ось вже восьмий рік на сході України. Активна експлуатація Російської Православної Церкви в Україні (РПЦвУ) під час війни створила вкрай негативний образ для православ’я в Україні як такого і породила цілу нову генерацію поборювачів будь-якої релігійності в політиці та громадському житті. Причинами тому стали як антиукраїнські заяви деяких “ієрархів” РПЦ, так і попросту численні абсурдні ситуації, що регулярно трапляються у стінах московських храмів. Як, до прикладу, заяви про пласку Землю, так звані “духовні скрєпи” та багато іншого. Цілком зрозумілим і логічним тут видається бажання кожних адекватних батьків тримати своїх дітей подалі від подібного роду людей з їх геть нездоровими ідеями. Бо ж, хтозна, з чим вони завтра прийдуть зі школи.

Даний пласт аргументів є, мабуть, одним з найскладніших до розвінчання. І геть не через те, що це вимагає складних логічних конструкцій. Радше тому, що природа такого роду аргументів є попросту емоційна, а тому не надто піддається логічній обструкції. Втім, як би там не було, спробуємо.

Не будьмо наївними

Основною тезою позиції, описаної в пункті 3, є твердження про те, що релігія є набором міфів, а заглиблення у неї (чи принаймні деякі поверхневе аспекти, такі як мораль) відвертає людину від так званої наукової істини. Як правило, це доповнюється історіями про “тисячі спалених Церквою вчених” та настановами штибу “краще б математику (або програмування) вчили”. В плані останнього, пропоную не бути наївними, та згадати, з якою “превеликою радістю” вчать математику сучасні діти. І з яким не меншим “ентузіазмом” вчили її ми. І на основі цього зробити адекватний висновок, що додаткове заняття із тригонометрії чи алгебри не додасть школярам любові чи знання до без того далеко не найулюбленішої дисципліни. Що вже казати щодо програмування, яке без того дається аж ніяк не всім?

“Тисячі спалених вчених”

Втім, повернемось до “спалених вчених” та антинауковість релігії. Тут якраз і проявляється одна з граней відсутності бодай поверхневого вивчення засад християнства та історії їх розвитку. Адже, володіючи бодай базисними знаннями про стосунки науки і християнства протягом принаймні останньої тисячі років, в здорової людини не виникало б і думки про вороже наставлення одного напроти іншого. В іншому разі такі вчені як Ісаак Ньютон (сформулював закони світобудови), Блез Паскаль(сформулював закони про тиск), Леонардо (Пізанський) Фібоначчі(відкрив число “фі”, що є основною константою світу), Грегор Мендель(заклав основи ботаніки), Жорж Леметр(автор ідеї великого вибуху) та Вернер Ґейзенберг(батько квантової фізики), вочевидь, одразу зреклися б власної віри, не кажучи вже про те, щоб увійти в історію, як у випадку Ньютона та Леметра, як видатні богослови.

Парадоксально, але сучасний агресивний атеїзм часто відіграє ту саму роль, яку так люто сам намагається викрити. Роль міфотворця, який генерує на абсолютно рівному місці легенди про спалення Галілея та Коперника. Легенди, що впадаючи у ґрунт неосвіченості більшості населення, проростають отруйним плющем в самому серці суспільства, яке і без того перебуває в стані майже перманентної поляризації.

“Духовні скрєпи”

І наостанок пригадаємо за “духовні скрєпи”. В добі новітньої російсько-української війни це словосполучення стало справжнім фразеологізмом, що позначає людей, причетних до ідеології “руского міра”. Якщо останню можна взагалі так назвати. Як правило, до основних рис таких людей відносять в тому числі й релігійний фанатизм, що має всі ознаки тоталітарної ідеології. Цілком зрозуміло, що будь-які батьки, що прибувають при здоровому глузді та при тверезій пам’яті, намагатимуться відмежувати власну дитину від такого штиб явищ. Однак, подібний аргумент, хоч і є самозрозумілим, та втрачає будь-яку вагу, коли ми говоримо про шкільний курс основ християнської етики. Просто через те, що, як ми вже згадували, його вестиме не священник, а один з тих вчителів, що і так викладають дітям.  І якби хотів вкласти в дитячі розуми якісь небезпечні ідеї, робив би це не очікуючи на появу якоїсь нової особливої дисципліни. Це цілком можна робити і на літературі, і на інших гуманітарних дисциплінах.

Власне, тому, якщо за вчителем не простежувалось тяжіння до нав’язування учням так званих “скрєп” то імовірність появи таких нахилів, мабуть, все ж коливається в районі нуля.

Висновки

Підбиваючи певні підсумки у цих роздумах, зауважимо, що основи християнської етики наразі є предметом за вибором і можуть бути замінені за бажанням батьків стандартним курсом етики й поведінки в суспільстві. І за нинішньої ситуації в нашому регіоні скоріш за все, попри всякі доводи, батьки обиратимуть для своїх дітей саме “світський” варіант курсу. Однак подібні половинчасті підходи не діють не дають насправді ефективних результатів. Але залишимо це на совісті батьків в кожному окремому випадку. А на питання: “основи християнської етики в школах, так чи ні?” мабуть все ж дамо відповідь: “А чом би й ні?”.

More from author

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here

“Дніпровська зірка” – кар’єра відомого футболіста Олега Протасова

Олег Валерійович Протасов - відомий український футболіст, футбольний тренер, Заслужений майстер спорту СРСР (1988-й рік), який народився 4 лютого 1964 року в місті Дніпропетровськ...

Як знайти акумулятор для телефону?

Купівля нового смартфона зазвичай супроводжується великими витратами, проте в наші дні без нього багато дій були б неможливими або, принаймні, важкими. Якщо мобільне обладнання...

Які чоловічі туфлі в моді у 2024 році?

Сучасна чоловіча мода характеризується поєднанням мінімалізму та комфорту. У 2024 році тенденції чоловічого взуття продовжують розвиватися, пропонуючи жителям Дніпра широкий вибір стилів на будь-який...
.,.,.,.,.