У період з 1880-го по 1900-і роки історія міста Катеринослава (сучасна назва – Дніпро) ознаменувалася стрімким розвитком у галузі містобудування. Саме з цього моменту спостерігалася основна епоха будівництва цеглою, яка й до сьогодення широко поширена. Далі на dnipro.one.
Кам’яні джунглі, крізь які вже не розглянути промені “старого міста”
У звичному поспіху будніх днів вулицями нашого міста, кожен з нас вже навіть не помічає будинків навколо, їх особливість, історію виникнення, фактуру. У найкращому випадку, вдається розглянути перший поверх, не піднімаючи очей вгору. Але, якщо здійснити прогулянку головними вулицями “старої частини” міста можна побачити багато цікавого, що можна порівняти з маленькою подорожжю, не виїжджаючи за межі рідного міста.
Старі будинки, зведені ще до революції і розташовані на центральних вулицях, тісно прилягають один до одного, але їх особливість полягає в тому, що кожен з них є унікальним. Саме вони надають старому Катеринославу своєрідного вигляду. Бурхливий розвиток міста в період з 1880-х по 1900-і роки, обумовлений промисловим зростанням та фінансовим підйомом, стимулював активне будівництво. Саме в цей час виникло основне цегляне будівництво, яке можна бачити і сучасним мешканцям. Масове будівництво породило унікальне явище в архітектурі будинків – катеринославський цегляний стиль. Прикраса будинків з використанням ліпнини була більш дорогою і витратною за часом, ніж застосування фігурної цегли при кладці стін. З його допомогою можна було створювати символічні елементи (наприклад, капітелі або колони, повністю виконані з цегли).
Згодом, з розвитком модерну та українського стилю, з’явилися сучасні виступи та символічні прикраси на стінах. Фігурну цеглу можна було виготовляти як на заводі, так і на будмайданчику, ретельно формуючи та відшліфовуючи його до потрібної форми.
Активна забудова міста вимагала розширення цегельного виробництва
Різке збільшення будівництва у Катеринославі вимагало збільшення цегельного виробництва не тільки у межах міста, а й по всій території Катеринославської губернії. Цегла мала величезний попит, її широко застосовували у будівництві водогінних систем, підпірних стін та каналізаційних колодязів, а також при укладанні доріжок та тротуарів. За показниками обсягу виробництва Катеринославська губернія посідала третє місце, після Москви та Санкт-Петербурга. Завдяки стабільному та налагодженому виробництву цегли вдалося успішно реалізувати декілька масштабних проєктів. Один із них – зміцнення Невінчаної балки (у сучасні роки це район Крутогірного узвозу та вулиці Барикадної). Другий успішно реалізований проєкт – будівництво дощових колекторів на Жандармській балці, що дозволило створити нову вулицю під назвою Греківська, сучасна назва якої провулок Шевченка.
Іменне тавро з живою історією виробника
Як правило, Катеринославською цеглою з іменним тавром заводу укладали тротуарні доріжки у внутрішніх дворах, а також тротуарах на вулицях. Це могли бути одна або кілька літер, укладених у рамці, що вказують на ініціали заводу-виробника. Така цегла могла розповісти живу історію про місце створення, історію її виробника.
Наприклад, тавро виробника “АіВС” (“Абрам та Вульф Добрускіни”) з часом змінює свою абревіатуру на “ВД” (“Вульф Добрускін”). Після смерті одного з братів виробництво повністю переходить у володіння Вульфа Добрускіна. Так, можна було дізнатися про історію зміни власника цегельного заводу, переходу в інші руки, злиття чи розподіл бізнесу. Так, у будівлях 1895 року цегла має тавро двох видів. У пізніших будівництвах зустрічається клеймо лише з однією літерою “Д” – “Добрускін”. Римські цифри, розташовані трохи нижче тавра, вказували на партію виготовлення цегли. Цегла “F.A.” (“Фердинанд Андерегг”) виготовлялася великими партіями, оскільки на заводі Андерегга було понад 60 працівників, коли як у рядових виробництвах – 15-20 співробітників.
Перші цегельні заводи були засновані ще в 1790-1792-хх роках у Рибаковій балці, яку зараз називають Рибальською. Власниками таких підприємств були Абрамович та Рибаков. Згідно з прізвищем останнього власника виникла назва балки, яка замінила стару, козацьку – Кленовий байрак. Пізніше з’явився завод Прозорова. Спочатку на катеринославську цеглу не ставили тавро, проте його можна було відрізнити від інших за такими характеристиками, як розміри. Цегла, виготовлена у XVIII столітті, була більш подовжена, плоска, на відміну від зразків XIX століття. З такої цегли збудовано Спасо-Преображенський собор на Соборній площі.
Відповідно до вказівки Миколи I, з 1845 року обов’язковим до виконання стало нанесення тавра на цеглу. Така вимога була введена для ідентифікації неякісної продукції заводом-виробником у разі руйнування будівлі.
У другій половині XIX століття найбільше цегли використовувалося в районі Жандармської балки, яка сьогодні відома як Довгий байрак. Наприклад, на вулицях Кониського та Бородінської досі можна зустріти назви “Цегляна площа” та “вулиця Цегляна”. Крім того, у ХІХ столітті вулиця Олеся Гончара мала назву Цегляна, оскільки вона прямо вела до заводів у балці.
Як виглядав цегельний завод наприкінці ХІХ століття?
Невіддільною частиною обладнання була піч. У початковій стадії це була проста ніша у стіні балки, викладена цеглою-сирцем. Надалі з’явилися спеціальні круглі печі, що дозволяють безперервно обпалювати цеглу. У звичайному дерев’яному сараї зберігалися прості інструменти – форми для цегли-сирцю, так звані “тиски” для вирівнювання цегли та ручні ноші. Також використовувалося тавро, зазвичай виготовлене з дерева, для маркування. Сирець сушили під навісами. Робота робітника була важкою, оскільки кожну цеглу формували вручну: глину руками набивали у форму, а залишки видаляли дощечкою. Пізніше з’явилися форми, що дають змогу вичавлювати з підготовленого шматка глини відразу кілька одиниць сировини. Однак найпізнішим і найдорожчим було впровадження верстатів для машинного формування продукції, що нагадують великі м’ясорубки або тюбики для зубної пасти. У цьому випадку робітник лише відрізав сирець зі стрічки прямокутного розрізу, що виходить із верстата.
Право на виробництво цегли часто переходило у спадок. Наприклад, сім’я Абрамовичів продовжувала виробляти цеглу до кінця XIX століття, а завод Соломона Брука (після його вбивства Н. Махном на початку терористичної діяльності) перейшов в управління сину Мойсею, що також відбилося на таврі (“СБ”, а потім “М.Б. ”). Знову відбулася оперативна заміна тавра: якийсь час використовувався той самий символ “СБ”, але без літери “С”. Це відображалось як “_Б”, що означало Брук.
Однак на початку ХХ століття можна побачити, що інші заводи часто змінювали власників. Наприклад, цегельний завод на Мандриківці (розташований за адресою Мандриківська, 74) протягом періоду з 1900-го по 1915-й рік мав чотирьох різних власників: Лівшиця, В. Островського, його дружину і М. Шустерман. До того, під час володіння Островським, у певні роки завод орендував Арон Полонський, що позначилося на клеймі у вигляді “А.П”.
Попит на цеглу призвів до змін у характері цегляного бізнесу, що відображено у зміні типів клейм. У 1870–80-хх роках було поширене сімейне підприємництво, як це свідчать тавра “Яків Григорович Фрейман та Сини” (на пічній цеглині) та “ЧиСя” (“Чечик та Сини”), але на початку ХХ століття таври стають переважно індивідуальними або “Компаньйонськими”.
Таким чином, стара цегла дозволяє переглянути минуле нашого міста. На жаль, згодом місто втрачає своє обличчя, але стара цегла чекає на свого дослідника.