У місті Дніпро багато талановитих, амбіційних та розумних людей. Їх ідеї та цілі зробили місто багатим на підприємців, які впроваджують нові правила, відкривають сучасні заклади та фірми. Нелегко бути бізнесменом, бо для цього треба рішучість, впертість та віра у власні сили. Далі на dnipro.one.
Варто розповісти про шлях до ведення великого бізнесу. Як приклад, житель Дніпра Іван Ковернік, який став ресторатором. Його шлях досить цікавий: школа, університет, КВК, життя в Києві та нарешті бізнес у Дніпрі. Все це було лише прелюдією до справи життя.
Життєвий шлях
Народився у місті Дніпро, навчався у “циганській школі”, де провчився 7 років. Іван Ковернік досі не розуміє, чого батьки віддали його саме в цю школу. Він згадує, що з 30 учнів класу, було 6 циган, мало дітей та викладачів, туалет на вулиці. Пізніше заклад припинив своє існування. У 8 класі, познайомившись з хлопцями, перейшов у школу №142, паралельно вступив до ліцею при ДНУ. П’ять днів здобував знання у новій школі, а ще один день вчився у ліцеї. З лівого берега Дніпра їздив маршруткою на правий у “великий світ”. Конкурс на вступ до ліцею був 6-7 осіб, але він зміг вступити.
Якщо в інших школах вважалось, що хлопець вчився на відмінно, то в ліцеї став трієчником, бо діти там були супер-кмітливі. Педагоги ж вимагали досконалі знання.
Після закінчення ліцею вступив на фізико-технічний факультет ДНУ. Там же в його життя ввійшов КВК, де для виступів хлопець писав діалоги та скетчі. Там же знайшов і справжніх друзів, однодумців. КВК став для Івана Коверніка досвідом з розкриття людських особистостей та можливостей. З усіма друзями того часу зв’язок досі міцний.
З самого початку навчання також працював рієлтором 2 роки. Потім був проєктантом у великій компанії мобільного зв’язку. Робота була в офісі й хлопцю довелось покинути навчання.
Ідея кав’ярні
У 2010-2011 році з’явилась ідея власного бару. Коли батько однокласника запропонував роботу в кафе, то Іван Ковернік зразу ж пішов туди працювати. Тобто з посади системного адміністратора на офіціанта. Далі ще рік працював у відомому ресторані Дніпра, а потім вирішив, що потрібно переїхати до столиці. Працював і там, але у місто не закохався, бо було багато метушні. У Києві отримав знання від сомельє про тонкощі світових брендів та інші важливі речі. Після початку Майдана повернувся до Дніпра.
У 2014 році орендував кав’ярню з готовим інтер’єром, додавши трохи своїх ідей та почав роботу. Вечорами приходили веселі та кмітливі, де жартували та обговорювали виступи. Також були комп’ютерні ігри та онлайн-трансляції, з’явились постійні клієнти. З 2015 року співпрацював з відділом документів із питань мистецтв ДОУНБ й разом проводили різні зустрічі. Іван Ковернік любить відкривати нове, планувати, бачити втілення в дію очікуваного. Отримує максимальне задоволення, коли мрія збігається з реальністю. Він вважає, що його робота, то є саме життя і все що трапляється, то продовження історії.
Ресторатор не обмежувався лише роботою, а й дбав про власні інтереси. Мав знайомство з тренером східних бойових мистецтв Олександром Д’яченком. В період встановлення графіку роботи кав’ярні, мали суперечку чи відкриватись о восьмій ранку, але були люди які у 7.55 чекали горнятко ароматної кави. Таким був і Олександр Д’яченко, так склалось знайомство.
Для Івана Коверніка щастя заховане у психологічній та інтелектуальній гармонії. Це ясність у всьому. Такі гарні емоції виникали, коли дніпряни заходили до затишної кав’ярні на відомому проспекті Дніпра. Немає інформації чи працює кав’ярня з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. Багато бізнесів зачинились через близькість до фронту та складну економічну ситуацію.