З давніх часів Україна вважалася батьківщиною міцних напоїв. Саме тут формувалися традиції створення правильного алкоголю — української горілки, а її історичні моменти переплітаються з розвитком великих міст і регіонів. Невідомо, коли українці навчилися переганяти спирт, але перші згадки датуються кінцем IX століття. Далі на dnipro.one.
Край хмільних напоїв
У нашому ж краї завжди полюбляли хмільні напої. З міцних напоїв в Дніпрі (Катеринославі) вино й коньяк не виготовляли, а привозили з різних місць. Була ціла мережа “винно-горілчаних” магазинів. В історичних дописах можна знайти згадки, що купці, які приїжджали в місто, відмічали те, що випити “тут полюбляють”. У 1860-х роках в Катеринослав мав 13 погребів, 18 підвалів для складання горілки, 3 горілчані заводи, 12 штофних лавок, портерну, 2 буфетні, 152 питних будинки й 8 готелів з ресторанами. Варто зазначити, що заможні містяни полюбляли й шампанське.
Заводи алкоголю в Катеринославі
В кінці XVIII століття пиво виготовляли в поміщицьких маєтках. Є інформація, що варити пиво починали в селі Мануйлівка на лівому березі Дніпра. Наприкінці XIX — початок XX століття в Катеринославі були популярні два пивоварних заводи — Дюмлера й Ботте, що заснували іноземці. Там виготовляли різні сорти пива, яке поставлялися навіть на станції Придніпровської залізниці. До революції 1917 року на Мандриківці були ще підприємства, які називали заводи Подільського та А. Тавровського. Детальної інформації про них ніде не збереглося.
У 1980-1990-х роках в Дніпрі існував й лікеро-горілчаний завод. Підприємство випускало алкоголь власної марки. До того часу завод просто зберігав міцні напої, поповнюючи бюджет великого міста.
Збудували завод ще у 1890-ті роки, а відкрився він 1897 році, як очисний казенний винний склад. Там доочищали привезений спирт та переробляли його в затверджену горілку міцність якої була 36 градусів. Появу заводу пов`язують з введенням у Російській імперії казенної винної монополії та акцизного збору зі спиртного. В той же рік на заводі почали виробництво горілки, а через декілька років вже третина бюджету міста трималась “на горілці”.
Ефект від роботи заводу перевершив всі очікування. У 1898 році добудували це 2 поверхи над основною будовою, цистерни й котельню. З початком XX століття склад став великим комплексом. До його складу увійшли складські, виробничі, адміністративні та житлові будинки. Також був тут приймальний покій для травмованих або хворих робітників. У 1910-1911-х роках при Казенному винному складі побудували станцію очищення стічних вод.
У 1930-х рокад завод почали серйозно реконструювати й розширювати, а у 1939 році Дніпропетровський горілчаний завод “Головлікерводка” почав випускати звичайну горілку міцністю 40 градусів. Перші партії були в тарі 0,45 л за ціною 5 рублів 45 копійок з посудом.
У 1978 році лікеро-горілчаний завод потрапляє до списку підприємств, що мали бути зупинені до 1 січня 1979 року й мали бути виведені з житлових кварталів міста. На його функціонування це рішення ніяк не вплинуло, бо на своєму старому місці підприємство пережило перебудову, й падіння державної монополії в перші роки Незалежності. Не працював завод тільки в період Першої світової війни, бо в ньому розташували військовий госпіталь. У роки Другої світової війни він функціонував. Так було до кінця 2000-х років.
Сучасне життя будівлі старовинного заводу
Будівля колишнього лікеро-горілчаного заводу, що знаходиться на розі проспекту Лесі Українки та вулиці Степана Бандери отримала статус пам`ятки архітектури у 2023 році. Надати такий статус споруді було нелегко, бо власник хотів вивести будівлі з переліку культурної спадщини міста.