Олег Валерійович Протасов – відомий український футболіст, футбольний тренер, Заслужений майстер спорту СРСР (1988-й рік), який народився 4 лютого 1964 року в місті Дніпропетровськ (Дніпро, місто перейменоване 2016-го року). Дізнаємося більше про кар’єру знаменитого спортсмена далі в публікації. Далі на dnipro.one.
Мрія стати футболістом
Олег Валерійович захопився цим видом спорту після відвідин з батьком футбольного матчу на стадіоні “Метеор”. Тоді юний хлопчик вирушив на гру місцевого футбольного клубу “Дніпро”, після чого його записали на секцію “Дніпро-75”.
Батько майбутньої зірки футболу працював на “Південмаші” і сім’я проживала поряд з “Метеором”. Першими тренерами Протасова стали Білолюбський, Дановський та Вєтрогонів. А стосунки з Геннадієм Литовченком складалися в дружньому ключі із самого початку спортивного шляху і міцною ланкою пронеслися крізь багато років кар’єри. З Литовченком Протасов починав у юнацькій лізі, а потім – у дорослому футболі.
Дебют Олега Протасова в основному складі “Дніпра” стався восени 1982-го року на домашньому стадіоні “Метеор”, коли тренер Володимир Ємець вирішив включити 18-річного футболіста у гру у матчі проти київського “Динамо”. А 30 жовтня того ж року Протасов забив свій перший гол. Це сталося на 78-й хвилині гри проти “Шахтаря” у Донецьку, коли він також вийшов на заміну. Цей матч був лише четвертим для молодого футболіста у Вищій лізі, і в кожному з них він виходив на заміну, провівши загалом 181 хвилину на полі.
У сезоні 1983-го року, коли “Дніпро” став чемпіоном, Протасов взяв участь у 18 матчах, причому більшість із них він провів в основному складі команди та забив 7 голів. У наступному сезоні він зміг навіть перевершити власні очікування, забивши 17 голів – це стало звичайною нормою для нападника в той період. Саме так про себе розповів Протасов в одному із інтерв’ю для ЗМІ.
Проте 1985-го року Протасов не дотримав свого слова, перевиконавши своєрідну “особисту норму” вдвічі. Він забив 35 м’ячів, що значно перевищило очікування. Цей внесок у команду допоміг їй виборювати бронзові медалі, а також викликав невдоволення Микити Павловича Симоняна. Чому? За 35 років до цієї події легендарний форвард московського “Спартака” та збірної СРСР Микита Симонян за один сезон закотив у ворота суперника 34 м’ячі – 1950-го року.
Окрім того, сезон 85-го року для Протасова ознаменувався ще кількома досягненнями: Олег Валерійович забив 49 м’ячів у ворота суперника у рамках 51 зустрічей різного рівня значення як для команди “Дніпро”, так і для збірної країни. Протасов значною мірою допоміг команді збірної СРСР здобути путівку на чемпіонат світу, а самому спортсмену – стати найкращим бомбардиром збірної СРСР.
“Нестримний” – прізвисько Олега Валерійовича Протасова
Чому Олега Протасова називали “нестримним” у сезоні гри 1985-го року не лише футбольні вболівальники, а й експерти у цьому виді спорту. Олег умів забивати по-різному: вміло обігравати воротаря, спритно заплутати захисників і відриватися від них, використати сильний удар з дальньої відстані, універсально залишати щільне кільце суперників. Таким чином, молодий форвард досяг значних успіхів на полі, що красномовно позначалося на табло.
Проте сам спортсмен ніколи не забував говорити, що забивати – це його обов’язок, але це є результатом командної роботи товаришів по команді. Сам Олег Валерійович визнає, що 1985-й рік – виявився найпродуктивнішим та найуспішнішим за всю кар’єру футболіста.
Після 35 забитих м’ячів за сезон-85 Олег отримав не лише звання найкращого бомбардира Радянського Союзу 1985 року, а й звання другого снайпера Європи.
У 1986-му році Олег Протасов посів друге місце в конкурсі “Золота бутса”, поступившись першим місцем нідерландському футболісту Марко ван Бастену.
До Чемпіонату світу 1986 року Протасов не зміг підготуватися належним чином через травму пахвинних кілець. Спортсмен з’явився лише у фінальному турнірі проти збірної Канади.
Досягнення популярного та харизматичного Олега Протасова
Олег Протасов – один із 28 володарів золотих медалей чемпіонів Радянського Союзу у складі “Дніпра” зразка 1983 та 1988 років. І один із найвідоміших вихованців відомої футбольної школи “Дніпро-75” (першість утримує заслужений майстер спорту Володимир Лютий).
Виступав за команди “Дніпро” Дніпропетровськ (1982-1987), “Динамо” Київ (1988 – вересень 1990), “Олімпіакос” Пірей, Греція (жовтень 1990 – 1993), “Гамба” Осака, Японія (1994-1995), “Вірія” Греція (1996-1998).
У найвищому дивізіоні чемпіонатів СРСР провів 218 матчів, забив 125 м’ячів; у чемпіонаті Греції – 173 матчі, забив 64 м’ячі; у чемпіонаті Японії – 65 матчів, забивши 26 м’ячів. Чемпіон СРСР 1983, 1990; срібний призер 1987, 1988; бронзовий – 1984, 1985, 1989. Володар Кубка СРСР 1989/90. Другий призер чемпіонатів Греції 1990/91, 1991/92; третій – 1992/93. Володар Кубка Греції 1991/92. Найкращий футболіст СРСР 1987 р., найкращий бомбардир чемпіонатів СРСР 1985 (35 м’ячів), 1987 (18), 1990 (12). Сім разів входив до числа 33-х найкращих футболістів СРСР (№ 1 – 1984, 1985, 1987, 1988; № 2 – 1990; № 3 – 1983, 1986). Власник “Срібної бутси” французького тижневика “Франс Футбол” (1985).
У єврокубках провів 22 матчі, забив 6 м’ячів. Виступав за збірні СРСР (70 ігор, 29 м’ячів) та України (1 матч). Віце-чемпіон Європи 1988. Учасник фінальних турнірів ЧС-1986 та ЧС-1990, відбіркових турнірів ЧС-1986, ЧЄ-1988, ЧС-1990, ЧЄ-1992.
З 1999 року на тренерській роботі. Працював головним тренером у командах “Олімпіакос” (Пірей, Греція), АЕЛ (Лімасол, Кіпр), “Стяуа” (Бухарест, Румунія). З 18 грудня 2005 року – головний тренер “Дніпра” (Дніпропетровськ).