3 квітня 1918 року побачив світ відомий діяч Дніпропетровщини – Олесь Гончар. У козацькій Ломівці, на околиці Дніпра, народився літературний критик, лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України, академік НАН України. Герой України посмертно (2005). Далі на dnipro.one.
Саме Дніпропетровщина стала центральною точкою біографії відомого письменника. Сюди ж приїхав після війни, щоб в університеті продовжити свою перервану освіту. Після переїзду до Києва в 1947 року, кожен рік їздить в Ломівку аж до 1984 року. Інколи навідувався сам, інколи з сім`єю, друзями. Там в тиші околиці міста він відпочивав від метушні столиці, дзвінків, зустрічей. Недалечко від будинку сестри купив садибу і побудував собі будиночок. Садиба була з великим садом, з подвір`ям спориша, а поряд поле соняшників, тому не випадково більшість творів письменника народжувались саме в Ломівці.
Життя і творчість
Малого Гончара у дворічному віці забрала виховувати бабця у слободу Суха на Полтавщині, бо матуся померла, а тато оженився вдруге. При появі на світ Олесь мав батькове прізвище – Біличенко, але жив з прізвищем мами.
У 1927 році почав навчатися у Бреусівській семирічній школі. Підлітком працював журналістом газети району, яка потім дала направлення хлопцю до технікуму у Харкові, навчатися журналістиці. Коли закінчив навчання став вчителем в селі Мануйлівка, а пізніше трудився і в обласній газеті “Ленінська зміна”. У 1938 році поступив на філологію Харківського університету і вже на I курсі Олесь Гончар напрацював оповідання “Черешні цвітуть”, яке було опубліковане в журналі “Радянська література”. Першу премію одержав за оповідання “Орля” у 1941 році.
Друга світова війна
Під час Другої світової війни вирішив воювати добровольцем у складі батальйону студентів. Опинився у полоні, потім втік і зміг повернутися, щоб захищати Батьківщину у складі Червоної армії. Двічі відважного студента було поранено, пізніше його нагородили трьома медалями “За відвагу”, медаллю “За оборону Києва”, орденами “Червоної зірки” і «”Слави”.
Був демобілізований у грудні 1945 року, поїхавши жити до сестри в Дніпропетровськ (зараз місто Дніпро) і почав відновлювати роботу літератора. Також поновив відвідування занять в Дніпропетровському університеті.
Літературна робота
У 1946 році опублікована перша книга “Альпи” з трилогії “Прапороносці”, а в 1948 році надрукована остання книжка трилогії “Злата Прага”. З 1949 по 1960 роки світ побачив низку творів письменника на тему війни “Партизанська іскра”, “Земля гуде”, “Людина і зброя”. Також Олесь Гончар продовжував роботу над історичними та сучасними творами: збірки “Дорога за хмари”, “Південь”, повісті “Щоб світився вогник»”, “Микита Братусь”, романи “Перекоп”, “Тронка” та ін. У 1968 році було надруковано роман “Собор”, який швидко вилучили з літературного процесу.
Олесь Гончар також був керівником Спілки письменників України 1959-1971 роки. Його нагородили державною премією імені Т. Шевченка за роман “Людина і зброя” (1960). В 1970 році видав романи “Циклон”, 1973 році – “Бригантина”, 1976 році – “Берег любові”, 1980 році – “Твоя зоря”, 1989 році – “Спогад про океан”, “Далекі вогнища”, новели “Чорний яр”, “Корида”, “Двоє вночі”.
В Олеся Гончара на Придніпров`ї було багато шанувальників і друзів. Довгу дружбу він підтримував з дніпровськими літераторами, сформувавши ціле покоління шістдесятників. Письменник зазначав, що дніпропетровські роки були найвизначальнішими в його формуванні. Він часто згадував літо в Ломівці з дружиною і дітьми, розмови з сусідами, ріднею, чудові, тихі вечори.
Останні Роки Олесь Гончар не приїжджав на Дніпропетровщину. Помер літератор 14 липня 1995 року в столиці. Його поховали на Байковому цвинтарі.
Особливі моменти з життя літератора
- Любив працювати зрання. Зачинявся в кабінеті, вимикав телефон і поринав в роботу. Прагнув удосконалювати, правити свої тексти.
- Роман “Собор” став дуже популярним, книга швидко продалася. Її прочитало мільйони людей і первинні відгуки були позитивні, але комуністична система почала нещадно критикувати і писання було видалено з літературного процесу на 20 років, а Олесю Гончару погрожували арештом.
- Відмовлявся писати брехню. Компартійна система пропонувала йому створити роман про Українську повстанську армію “так, як треба”, але автор відмовився писати брехню.
- Став на захист письменників, які виступили проти тоталітарної системи. Був під постійною перевіркою спецслужб, потерпав від радянської цензури.
- Підтримав протестуючу молодь у 1990 році, коли в Києві молодь на Майдані Незалежності анонсували голодування, яке пізніше називали “Революція на граніті”. Для висловлення солідарності із протестувальниками Олесь Гончар вийшов з комуністичної партії.
- Гарно письменник прийняв і оголошення української незалежності. Він вважав, що референдум буде перевіркою, яка продемонструє, як люди змогли знищити в себе тоталітаризм. Після історичного референдуму 1 грудня 1991 року на сесії Верховної Ради України письменник оголосив результат волевиявлення українців – проживати у незалежній країні.