У період «Застою» відкриття «Будинку торгівлі» стало справжнім проривом в архітектурному та технологічному середовищі Дніпропетровська. Це був перший у місті комплекс такого масштабу, обладнаний ескалаторами, централізованими касами та системою самообслуговування. Так, торговельному центру вдалося уособити прогрес і новаторство в осередку радянської торгівлі. Далі на dnipro.one.
Історія заснування та розвитку «Будинку торгівлі»
«Будинок торгівлі» офіційно розпочав свою діяльність 2 листопада 1977 року на Слобожанському проспекті, 51. Проєкт був розроблений архітектором Володимиром Соболем, який заклав у дизайн риси тогочасної функціональності з елементами інновацій для радянської епохи. Загальна площа п’ятиповерхової споруди сягала 16 тисяч квадратних метрів, з яких 6200 було відведено під торговельні павільйони. Особливістю екстер’єру будівлі став фасад, оздоблений темно-зеленою плиткою без використання фарб.
На момент відкриття «Будинок торгівлі» вважався зразком передових технологій в осередку радянської торгівлі. У ньому були встановлені кондиціонери, ескалатори, два пасажирських і п’ять вантажних ліфтів. Крім того, для 760 працівників були передбачені всі необхідні умови з побутовими кімнатами, душовими, їдальнями, буфетами, а також кімнатою для відпочинку.
На першому поверсі «Будинку торгівлі» розпочав свою діяльність перший у місті «Універсам». Його головною відмінністю було те, що покупці могли самостійно обирати товари, а розрахунок відбувався на єдиній касі. Це значно пришвидшувало обслуговування і зменшувало черги. На другому поверсі розміщувалися товари для жінок, а третій поверх було відведено для чоловіків. Така структура надавала змогу ефективно організувати потоки відвідувачів.
Наприкінці 1980-х років більшість магазинів у країні почали відчувати дефіцит товарів. Водночас «Будинок торгівлі» зберігав статус одного з небагатьох місць, де продукція була у наявності у значних обсягах. Однак з настанням економічної кризи початку 1990-х років ситуація різко змінилася. У 1991 році почалося стрімке занепадання торговельного центру: полиці спорожніли, а кількість працівників почала зменшуватися через масові звільнення.
Як і багато інших великих об’єктів, будівля «Будинку торгівлі» перейшла у приватне управління. У 1995 році було створено ЗАТ «Дніпропетровський будинок торгівлі», акціонерами якого виявилися 316 колишніх працівників під керівництвом Олександра Кодацького. Це стало першим кроком до трансформації об’єкта з державного у приватний сектор.
Коли новостворена структура втратила контроль над об’єктом, «Будинок торгівлі» опинився у підпорядкуванні «ПриватБанку». З часом радянську будівлю частково знесли, зберігши лише окремі її частини. На її місці розпочалося нове будівництво, яке невдовзі заморозили на багато років через фінансові та управлінські труднощі. Після націоналізації банку комплекс формально став державним активом.
19 лютого 2020 року «ПриватБанк» оголосив відкритий тендер на продаж недобудованих об’єктів, які залишилися на місці колишнього «Будинку торгівлі». Вже 5 березня стало відомо, що один з учасників отримав право на придбання за 10 150 000 гривень. Так, Євген Скосар взяв під контроль колишній торговельний центр. Однак у подальші роки будівництво не продовжувалося, тому він залишався занедбаним. Сам новий власник потрапив у центр уваги через численні кримінальні провадження, пов’язані з ухиленням від сплати податків, екологічними правопорушеннями та привласненням чужих коштів.
Спадщина та значення діяльності «Будинку торгівлі»
«Будинок торгівлі» вважається уособленням модернізаційних зрушень радянської доби. Його інфраструктурні рішення випереджали час завдяки зручному зонуванню, наявності ескалаторів і ліфтів, а також централізованій системі розрахунків. Торговельний центр був місцем професійної самореалізації для сотень підприємців, а також місцем покупок і прогулянок для тисяч мешканців міста. Попри сучасний занепад, він залишається важливою частиною урбаністичної спадщини Дніпра.
