У швидко розвиваючомуся світі, де виникають нові технології, людство спостерігає зміни чи не кожного дня. Ці новинки не обходять боком і професійну сферу. Змінюються не тільки обов’язки людей на робочих місцях, але й повністю самі професії. Далі на dnipro.one.
Професії
Ще у минулому XX сторіччі люди не могли уявити життя без таких професій, як ліхтарники, каменоломи та телефоністи. В Україні особливе значення мали також папіророби та лісничі, які зналися на лікувальних властивостях тварин та рослин. Ці професії були невіддільною частиною повсякденного життя, однак вже у XXI сторіччі більшість людей навіть не знають, що вони колись існували. Це не дивно, адже з часом певні професії зникли, поступившись місцем новим.
Згідно з інформацією Міжнародної організації праці при ООН, за останні 100 років понад 600 професій безслідно зникли. А більше ніж 1000 за це час зазнали величезних трансформацій.
Проте там, де зникають професії, виникають і нові. У 20 сторіччі точно не вдалося б знайти такі професії, як от адміністратор веб-ресурсів, аналітик мобільних додатків, а тим більше інженера зі штучного інтелекту. І їх виникненню людство зобов’язане стрімкому розвитку технологій.
Телефоніст та телефоністка
У часи, коли телефони були рідкістю, а їхні дроти тяглися по всій країні, існувала професія, яка з’єднувала людей на відстані. Це були телефоністи та телефоністки. На території Дніпропетровській області перша телефонна станція в Катеринославській губернії була побудована у 1885 році у Ростові-на-Дону (Ростовський повіт).
Телефоністи – це чоловіки та жінки, які вправно переводили шнури, з’єднуючи абонентів та забезпечуючи їм можливість спілкуватися. Адже у ті часи, щоб з’єднати два телефонні номери, оператору потрібно було вручну втручатися в процес. Телефоністи працювали в спеціально обладнаних телефонних станціях, які були обладнані великими комутаційними дошками. Ці дошки були вкриті рядами отворів, кожен з яких відповідав певному телефонному номеру. Кожен телефоніст мав перед собою панель, набір шнурів зі штекерами та навушники з мікрофоном для спілкування.
Робота телефоніста була непростою. Працівникам потрібно було вміти швидко та точно орієнтуватися в мережі з’єднань, щоб знайти вільний шнур та з’єднати потрібних людей. Це потребувало спритності рук і хорошої пам’яті. Окрім технічних навичок, телефоністи мали володіти й іншими важливими якостями, наприклад комунікабельність, а також вміти зберігати спокій та ввічливість у будь-яких ситуаціях, адже іноді абоненти могли бути емоційними або роздратованими.
З появою автоматичних телефонних станцій професія телефоніста зникла. Машини змогли виконувати роботу швидше, точніше та без помилок. Проте, телефоністи залишили свій вклад в історії розвитку та зміни цієї сфери.
Кондуктор
Ще на початку 2000 років без кондукторів люди в Дніпропетровській області не уявляли громадський транспорт, адже ті були відповідальними за продаж квитків та контроль за пасажирами у трамваях, автобусах та тролейбусах.
Робочий день кондуктора міг початися о 5:00 ранку. Тривалість зміни в середньому складала від 7 до 12 годин. Працювати доводилося і в мороз, і в спеку.
Окрім того, транспортом користувалися самі різні люди. Деякі зривали свій поганий настрій на кондукторах, навіть не помічаючи цього. Інший раз доводиться мати справу з підхмеленими пасажирами або з хуліганами. Тому кондукторам потрібно було мати не тільки фізичну витривалість, але й вміння знаходити рішення в різних ситуаціях.
З появою автоматизованих систем оплати, компостерів та відеоспостереження їхні функції стали неактуальними.
Коногон
У темряві шахт на території Дніпропетровської області колись працювали коногони. Це були робітники, які управляли кіньми. Копитні везли візки з вугіллям, рудою та іншими матеріалами по вузьких коліях, де не могли пройти інші транспортні засоби.
Робота коногона була нелегкою та небезпечною, адже працювати доводилося в темряві, а також ризикуючи потрапити під обвал або зіткнутися з іншим візком.
З часом конячу тягу в шахтах почали замінювати електротягами. В результаті професія коногона стала зникати. Останні коногони залишили шахти у XX столітті.
Тапер
Професія тапера мала велике значення на початку XX століття в епоху німого кіно, коли фільми не мали звукової доріжки. Тапери забезпечували музичний супровід до фільмів, граючи на піаніно або інших музичних інструментах під час показу.
Ця робота вимагала високого рівня майстерності, оскільки музиканти повинні були імпровізувати на льоту, підбираючи музику відповідно до подій на екрані.
Термін “тапер” походить від англійського слова “tap,” що означає “стукати”, оскільки тапери часто грали на піаніно з простими та дешевими клавішами, створюючи ритмічний супровід. З розвитком технологій ця професія зникла.
Старьовщик
Старьовщики або лахмітники відігравали важливу роль у житті міських та сільських громад. Вони мандрували містами й селами, скуповуючи або обмінюючи старі речі та різноманітні предмети побуту. Їхня діяльність охоплювала широкий спектр товарів, що були необхідні для повсякденного життя.
Вони ходили містами, селами й купували або обмінювали в населення старі речі, кістки тварин, мідні вироби, шкури ховрахів. У них можна було придбати пістони, пістолети іграшкові, складні ножі, лампочки для ліхтариків, свищики, кулі. Дорослі могли обміняти пшеницю, яйця, сметану на швейні голки, нитки, пряжу, різні стрічки, білизняні прищіпки, мотузки. Усе це було відсутнє в магазинах.
Про свою появу на вулиці лахмітники сповіщали гудком ріжка.
З розвитком інфраструктури, зростанням кількості магазинів та покращенням постачання товарів, потреба в лахмітниках поступово зникла. Магазини почали пропонувати широкий асортимент товарів, і люди вже не залежали від послуг мандрівних торговців.
Ямщик
До появи автомобілів і сучасних транспортних засобів основну роль у перевезенні людей і вантажів відігравали ямщики та візники. Ці професії були важливими для розвитку міст і сіл, забезпечуючи зв’язок між різними населеними пунктами та сприяючи комерційній і соціальній активності. На Дніпропетровщині, як і в інших регіонах, ямщики та візники були важливою складовою транспортної інфраструктури.
Саме ямщики були прабатьками сучасних водіїв міжміських автобусів і вантажівок. Вони займалися перевезенням як пасажирів, так і вантажів на довгі дистанції. А також вони забезпечували доставку поштових посилок, товарів для магазинів та кореспонденції.
Щоб забезпечували транспортний зв’язок між містами і селами, ямщики використовували кінні упряжки та спеціальні поштові карети. Ямщики грали ключову роль у підтримці комунікацій та торгівлі, забезпечуючи стабільний транспортний зв’язок між віддаленими населеними пунктами.
Візник
Візники, прабатьки сучасних таксистів, займалися перевезенням пасажирів у межах міста. Вони використовували кінні екіпажі для надання послуг міського транспорту. Візники допомагали людям швидко і зручно пересуватися містом, доставляючи їх до потрібних місць.
У великих містах, таких як Катеринослав (Дніпро), візники були невіддільною частиною міського ландшафту, забезпечуючи транспортний зв’язок між різними частинами міста.
З появою та розвитком автомобільного транспорту, потреба у візниках поступово зникала. Автомобілі стали основним засобом пересування в містах, пропонуючи швидший, зручніший і ефективніший спосіб перевезення пасажирів та вантажів.