Сучасних дослідників дуже цікавить питання, як люди Дніпра жили під час німецької окупації, як працювали магазини, чи був дефіцит товарів, чим харчувались мешканці міста. Ця тема перегукується болючими моментами з сучасною війною, підступним нападом росії на Україну, тому варто її дослідити. Далі на dnipro.one.
Темні часи
У серпні 1941 року німці вели активні наступи на Дніпропетровщину. 25 серпня 1941 року німецькі війська зайшли у місто Дніпро. З того моменту життя містян кардинально змінилось. Дніпропетровська область на той час була однією з найбільш стратегічно важливих областей України у виробництві металу, який був треба для військового виробництва. Ще до наступу окупантів радянський уряд намагався евакуювати з міста промислові підприємства, цінні ресурси й розумні кадри. На жаль, не всі містяни виїхали й опинились під окупацією. Українських німців, які до війни жили у Дніпрі звинуватили у допомозі фашистам й депортували у східні райони СРСР.
Руйнації
Через бої в Дніпрі було багато руйнувань. Постраждало 2 мости, зруйновано було великі підприємства, в руїнах лежав Амур-Нижньодніпровський район. Знищили й головний вокзал та частину Привокзального району. Руйнацій зазнали й культурні установи мегаполіса: кінотеатр “Більшовик”, готель “Спартак”, школи та інститути. Зруйнували німці й велику частину житлового фонду, магазини та універмаги. Все це, звісно, відобразилось на житті дніпрян.
Виникали проблеми з електропостачанням, які почались ще до періоду окупації. Під час евакуації цінних матеріалів, вивозили й деяке обладнання електромереж, а деякі лінії перерізали спеціально. Місто було без світла ще 17 серпня 1941 року. Така ж ситуація сталася і з подачею води.
Магазини під час окупації
Є записи згадок того часу, де люди фіксували про нерозуміння як же жити далі. Ходили радянські, німецькі та українські гроші, але купити щось було неможливо. Зарплати затримувались й люди хвилювались, що не буде коштів придбати їжу. Як не дивно це казати, навіть під час постійних бомбардувань та розрухи Дніпро жило своє життя. Хтось зміг відкрити магазин, хтось продавав на базарі, хтось саджав городину й потім її обмінював.
Є згадки, що найважчою була проблема з харчами та водою. Найчастіше магазини працювали для німців. Коли працював розподіл товарів, то першими продукти потрапляли до військових окупантів, потім до містян і останніми отримували селяни. Створили й кооперативну систему збуту харчових продуктів. Жителі сіл повинні були здати залишки харчів, а кооператив їх продавав.
Місцеве населення виживало завдяки ринкам, де був товарообмін й доходило до того, що люди з домівок повиносили майже все. У 1941 році видали спеціальний указ про максимальну межу цін на продукти. Ціни були в межах довоєнного періоду. Наприклад, сало коштувало 24 карбованці за кілограм, борошно з пшениці — 1,65-4,10 карбованця за кілограм, а якщо була свинина, то її ціна складала 16,5 карбованців за кілограм.
Багато магазинів Дніпра продавали товари за завищеними цінами. Ціни на продукти були надвисокими, а їх якість жахливою. Хліб випікали з каштанів та різних домішок, бо борошно було важко знайти. Якщо деякі власники продавали товар, піднімаючи ціни, то їх магазин німецька влада закривала. У 1942 році встановили граничні ціни на різні види товарів, але такий спосіб не втримав інфляцію. Попри різні залякування та обмеження ситуацію з продуктами стабілізувати не змогли й ввели карткову систему.
Тяжко жилось в період окупації. Воду доводилось набирати з Дніпра, а коли не було світла запалювали керосинові лампи. Виходити на вулицю забороняли, бо діяла комендантська година. Влада слідкувала, щоб ніхто не міг залишити місто, дніпрян змушували працювати на заводах, а декого вивозили на примусові роботи до Німеччини. Німецька окупація тривала з 1941 року по 1943 рік і цей страшний період закарбувався в підручниках історії.