Одне з приміщень шовково-панчішної фабрики Катеринослава, яке розташовувалося на проспекті Дмитра Яворницького, і досі можна побачити – вже сучасному мешканцю Дніпра. Далі на dnipro.one.
Легка промисловість нашого краю з’явилась у 1794-му році після переведення до Катеринослава одного з виробничих корпусів казенної суконної фабрики з містечка Дубровна Могильовської губернії (Білорусь). Цей корпус і в XXI-му столітті можна побачити, він розташований біля залізничного вокзалу на проспекті Дмитра Яворницького. Однак це суконне підприємство було не першим у нашому місті.
У 1787-му році губернські установи тимчасово перебували в місті Кременчук, а безпосереднє управління будівництвом Катеринослава на місці козацьких слобод здійснювалося з Нових Кайдак (містечка Новий Кодак), яке згідно із задумом мало стати форштадтом губернського міста.
Князь Потьомкін планував заснувати фабрику в Катеринославі
Точних даних про те, заснована чи куплена шовково-панчішна фабрика Григорієм Потьомкіним у Кременчуці – немає, проте називалася вона “Катеринославською”, оскільки планувалося її перенесення в місто, де князь мав на меті організувати роботу ще 12 фабрик.
Імператриця Катерина II затвердила великий кошторис будівництва Катеринослава на 1789-й рік і наказала перенести адміністративні губернські установи з Кременчука до Нових Кодаків з метою прискорення будівництва губернського міста. Тоді й було перенесено виробництво шовково-панчішної фабрики.
Після смерті князя Потьомкіна у 1791-му році скарбниця викупила його фабрики з метою перенесення їх до Катеринослава. Першою тут і опинилася шовково-панчішна фабрика, для якої підібрали чудове приміщення. Це був розкішний дерев’яний царський палац, збудований напередодні прибуття Катерини II, яка перебувала в ньому в період з 6-го по 9-те травня 1787-го року. А 9-го травня вона планувала брати участь у закладенні будівництві Спасо-Преображенського собору, який було збудовано й освячено лише у 1835-му році.
Професії та стан справ суконної фабрики
Викупленими скарбницею фабриками Потьомкіна вперше керував іноземець П’єр Ліпранді (Петро Іванович Ліпрандій). Управління здійснювалося під загальним керівництвом з Москви або Санкт-Петербурга, у зв’язку з його постійним проживанням там. Безпосереднє управління конторою кожної фабрики здійснював керуючий-наглядач (доглядач). Доглядачем шовково-панчішної фабрики в Нових Кайдаках був губернський секретар корнет Григорій Йосипович Леонтович.
Шовково-панчішна фабрика була казенною, і частина закупленої директором сировини переправлялася до Нових Кайдаків, що підтверджується відповідними записами у видаткових книгах. У 1794-му році директор П.І. Ліпранді прибув до Катеринослава з перевіркою ступеня готовності до прибуття найближчим часом сукняної фабрики з Дубровни. Одночасно він проінспектував роботу шовково-панчішної фабрики в Кайдаках. Виявилося, що місцева адміністрація не вкладається у терміни щодо підготовки робіт з прийняття суконної фабрики з Дубровни. Крім того, були звільнені майстрові через брак робіт. Правитель намісництва В.В. Каховський не міг відпустити майстрових працівників, тому доручив розібратися в ситуації ревізору Шпігельбергу. Ним було з’ясовано, що у квітні 1794-го року на фабриці було перероблено усю сировину, жінки та діти, що займалися рукоділлям (розмотування шовку, вишивання шкарпеток тощо), уже давно не отримували заробітної плати в грошовому еквіваленті, а лише товаром, який можливо було продати лише вдвічі дешевше. Чоловіки також продавали свій одяг, а коли й він закінчився, змушені були брати оплату товаром фабричного виробництва, щоб за виручені кошти купити продукти харчування.
Виготовлені на фабриці шкарпетково-панчішні вироби реалізовувалися не тільки в місцевих крамницях і ринках, а й на ярмарках, що проводилися в місті, невеликих селах і великих слободах. Продукцію суконної фабрики купували як забезпечені люди, так і адміністративно-управлінський склад працівників.
На підприємстві працювали представники багатьох спеціальностей: майстри, ткачі, учні, розмотувальники, кукільниці, машиністи, фарбувальники, голкодільники, столяри, слюсарі, ковалі, платинщики та вартові.
В іменному списку працівників фабрики на видачу заробітної плати за 1795-й рік значилися працівники таких спеціальностей: писарі, ткачі, представники паперової роботи, вовняної роботи, ткачі під час навчання учнів, учні, майстрині ушивання й вишивання панчіх, стрільниці, зшивальниці, розмотувальниці фарбованого шовку, розмотувальниці паперу, білизни та вовни, машиністи, фарбувальний майстер, фарбувальники, голчастий майстер, платинщики, прядильники. Крім того, у списку співробітників були люди похилого віку і діти.
Для забезпечення безперебійного виробництва фабриці необхідно було постачати шовк, вовну, пряжу. Крім того, нагальним поставало питанням щодо постійного забезпечення таких матеріалів, як олово, залізо, мотузки, папір, деревна олія, чорний купорос, міцна горілка, імпортні та вітчизняні галуни, мило, трави (для фарбування тканини), реп’яхи (для вичісування ворсу), купоросна олія, лавр, індиго, сандал, камедь, пемза, чорнильні горішки і т. д. Усе це використовували для виготовлення шовкових, полотняних, белевих (різновид тканини) і вовняних виробів.
Перенесення фабрики в центральну частину міста
Наприкінці вересня 1794-го року до Катеринослава з Дубровни річкою Дніпро на байдарках прибула суконна фабрика, яка за своїми обсягами виробництва в рази перевищувала шовково-панчішну. З цього моменту обидві фабрики перебували під керівництвом П.І. Ліпранді, а вже з вересня 1795-го – Ф.Ю. Кноррінга. Однак, контори двох фабрик зберегли окремо один від одного, разом із їхніми доглядачами. На шовково-панчішній фабриці доглядачем залишався губернський секретар корнет Григорій Леонтович, а суконною фабрикою керував прибулий із Дубровни губернський секретар – прапорщик Матвій Бржезинський. У різних типах документації (звіти, рапорти та інше) ці фабрики називалися й описувалися окремо.
За період роботи фабрик з 1794-го по 1796-й роки вкрай мало історичних джерел збереглося до наших днів, згідно з якими можна було б зробити висновок про процеси, виробництво та організацію управління двох підприємств. Зберігся лише журнал вихідних документів, які відправлялися за підписом директора фабрики Фрідріха Кнорінга.
Незважаючи на скрутне матеріальне становище фабрики, у жовтні 1796-го року місцева Казенна палата потребувала від контори оплати заборгованості. Повідомлення про заборгованість фабрика отримувала і в наступні роки, проте директор у своїй офіційній відповіді посилався на царський указ про анулювання боргу. Про це Казенну палату повідомлено було в ордері губернатора І.І. Хорвата в грудні 1796 року і все це при тому, що Катеринославська казенна палата сама була винна фабриці значну суму грошей. Це підтверджується в рапорті директора Ф. Кнорінга М.М. Бердяєву від 7-го березня 1797-го року.
Занепад і остаточний відхід суконної фабрики в історію
На початку 1798-го року за царським указом Катеринославська казенна суконна фабрика мала перейти на виготовлення солдатського сукна. Цей наказ позначився на долі шовково-панчішної фабрики, яка поступово трансформувалася в окреме підприємство казенної суконної фабрики. Виявилося, що фабрика може виготовляти на рік тільки 80 тисяч аршинів сукна. Це пов’язано з високою собівартістю продукції, а також неможливістю використання вільнонайманих працівників. У зв’язку з цим цей указ було пізніше скасовано.
Мануфактур колегія та її Контора були ліквідовані. Казенні суконні та шовково-панчішні фабрики – Катеринославська, Купавинська та Іркутська – перейшли у відомство Експедиції Державного Господарства при Міністерстві внутрішніх справ. Водночас було вирішено Катеринославську та Купавинську (у Підмосков’ї) фабрики віддати в приватне володіння, якщо це буде вигідно скарбниці.
Однак уже 5 квітня 1804-го року після доповіді Міністра внутрішніх справ цар затвердив рішення “Про переведення Катеринославської суконної фабрики у відомство Комісаріату для виготовлення гвардійського сукна з розрахунком заробітної плати”.
У зв’язку з вищезазначеними перетвореннями Катеринославську шовково-панчішну фабрику погодився взяти тільки відставний штаб-капітан Шостак. Однак він виставив умову про переміщення фабрики в приватне селище до брата, розташоване за 25 верст від Катеринослава. Але представники влади визнали цю вимогу неприйнятною.
З цього моменту Катеринославська шовково-панчішна фабрика зникає в документації як окрема юридична та виробнича одиниця. Остаточно історія цієї фабрики завершилася після ліквідації Катеринославської казенної суконної фабрики 1837 року.