Павло Никифорович Бойченко народився 26 грудня 1813 року в селі Ульянівка Сумського повіту Харківської губернії. Понад сорок років пропрацював у лікарні, і на той момент не було жодного жителя Катеринославщини, який би не знав цієї славної людини. Далі на dnipro.one.
Лікар, завідувач міських лікарень, перший директор фельдшерської школи (у сучасні роки медичне училище) міста Катеринослав, громадський діяч. Дізнаємося більше про життя цього видатного лікаря-подвижника.
Біографія майбутнього лікаря
Павло Никифорович Бойченко народився 26 грудня 1813 року в селі Ульянівка, розташованому на річці Псел, Сумського повіту Харківської губернії. Щодо його станового походження в історичних документах є розбіжності. У солідному довіднику дніпровського історика В. М. Заруби “Дворяни Катеринославської губернії”, виданому 2016 року, зазначено, що Павло Никифорович Бойченко походить із міщан. Однак є й інші відомості. У “Катеринославському ювілейному аркуші” надруковано промову Бойченка, яку він виголосив 25 жовтня 1872 року в губернських земських зборах на знак подяки за заснування земством його іменної стипендії. У промові він викладає автобіографію, в якій достатньо подробиць, щоб простежити його життєвий шлях.
Таким чином, виходячи зі слів самого Бойченка, він походив із “хліборобського стану” і його брати були “орачами”, а кошти для його виховання і навчання давала спільна праця сім’ї в галузі обробітки землі. До речі, в родині було четверо синів, а Павло був третім. Вочевидь, батько сімейства був заможним вільним селянином і користувався неабияким авторитетом, оскільки у 1824 році він обіймав посаду бургомістра в ратуші невеликого містечка Білопілля.
Початкову освіту Павло Никифорович здобув у Сумському міському училищі, куди його віддали в дев’ять років. Дбала про Павла вдова священника, яка прищеплювала хлопчикові “слово Боже” і на свята водила його до церкви. Навчання продовжилося в Харківській гімназії, а з 1832 року – на медичному факультеті Харківського університету.
Після закінчення курсу у 1836 році випускник чотири роки працював сільським лікарем у маєтку поміщиків Бутурліних у Сумському повіті Харківської губернії.
Хоча Павло Бойченко в університеті був серед найкращих студентів, дуже швидко він зрозумів, що його теоретичних знань для роботи недостатньо. У ті часи медицина ще не була розділена на галузі, тож лікар-практик (особливо на селі) мав бути фахівцем у всіх медичних напрямках. Досвіду бракувало, а порадитися в складних випадках було ні з ким, тому молодий лікар вирішив підвищити кваліфікацію в лікарнях Петербурга та Москви.
Життя в Катеринославі
Із зими 1842 року Бойченко протягом чотирьох місяців слухав лекції в медико-хірургічній академії в Петербурзі, а для практики відвідував лікарні. У цей період помер його батько, і Павло Никифорович відчув велику ностальгію, коли поїхав додому, а в червні того ж року облаштувався в Катеринославі. Тут він отримав посаду ординатора (молодшого лікаря) в богоугодному закладі – лікарні Катеринославського наказу Громадського піклування.
У 1848 році Павло Бойченко отримав ще й звання акушера в Харківському університеті. Наступного року його призначили старшим (головним) лікарем Катеринославської лікарні, на цій посаді він працював шістнадцять років. У 1865 році Бойченку запропонували посаду лікарняного інспектора. Після обов’язкового іспиту конференція Імператорської медико-хірургічної академії визнала його гідним звання інспектора Катеринославської медичної управи. Ще п’ятнадцять років, до виходу у відставку за станом здоров’я, лікар присвятив розвитку охорони здоров’я цілої губернії.
Під час Кримської війни (1853-1856 роки) Катеринослав став тиловим центром із численними шпиталями. Облаштуванням 23-х госпіталів керували особисто губернатор Андрій Фабр, міський голова Іван Лов’ягін і завідувач міських лікарень Павло Бойченко. На сторінках газети “Катеринославський ювілейний листок”, публікація якої була присвячена 100-річчю міста у 1887 році, Іван Лов’ягін згадував про відремонтовані його коштом приміщення:
“…коли Катеринослав завалений був пораненими, за весь час існування тут військового госпіталю – у двох будинках розміщувалося постійно 180 осіб хворих”.
Поранених і хворих, не тільки російських солдатів, а й військовополонених англо-французької армії, були тисячі, їх розміщували в усіх госпіталях і лікарнях, зокрема й у Земській, де було триста ліжок. Під керівництвом Павла Бойченка було по 6-8 ординаторів (молодших лікарів), значна кількість військових і цивільних фельдшерів, сестер милосердя. Усі працювали по 16-18 годин на добу. За особливі заслуги лікаря нагородили орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня.
Так само самовіддано лікар трудився і влітку 1866 року, коли губернія потерпала від епідемії холери. Маючи велику завантаженість головними службовими обов’язками та слабке здоров’я, Павло Бойченко щоденно відвідував усі інфекційні лікарні Катеринослава, консультував лікарів, лікував сам, робив обходи по домівках, попри станову приналежність хворих. Крім того, він щодня (іноді й двічі на день) інспектував міські ринки, м’ясні та рибні магазини, стежив за свіжістю продуктів. Після закінчення епідемії лікар отримав подяку від городян, підписану міським головою Деєм Мінаковим.
Директор Катеринославського дитячого притулку та фельдшерської школи (нині – медичне училище) у Катеринославі
З 1859 по 1870 роки Павло Бойченко був директором Катеринославського дитячого притулку та почесним членом Катеринославських дитячих притулків. Крім особистої праці лікаря він підтримував діяльність цих закладів, жертвуючи власні кошти, за що отримував подяки та нагороди.
Павло Никифорович Бойченко очолював і фельдшерську школу (нині – медичне училище), відкриту при земській лікарні в Катеринославі у 1870 році, був її першим директором. Спочатку його платня становила всього 120 рублів на рік, з жовтня 1876 року її підвищили до 400 рублів.
Павло Бойченко встигав писати наукові праці, друкував статті на медичні теми в газеті “Друг здравия”: “Німота, вилікувана гальванізмом”, “Отруєння шпанськими мушками”, “Зауваження про хворих військового відомства, лікованих за 1843 і 1844 роки в Катеринославській міській лікарні”.
Серед безлічі нагород одна з найголовніших – подяка земляків
Народившись у селянській чи міщанській сім’ї, завдяки власним заслугам Павло Бойченко здобув спадкове дворянство – у 1874 році його разом із дружиною Марією Олексіївною (вродженою Капланівською) та дворічною донькою Катериною записали до ІІІ частини родинної книги Катеринославського повіту, того самого року це рішення затвердив Сенат. Почергово він отримав чини титулярного радника, статського радника і дійсного статського радника. Після його смерті вдова з дочкою успадкували маєток у 392 десятини землі в Катеринославському повіті. Згідно з деякими даними, його незаміжня на той час донька Катерина у 1897 році володіла частиною села Башмачка (Заврівка) і мала 408 десятин. Однак найбільшою нагородою лікарю, ймовірно, стала вдячність його земляків та оцінка його заслуг ще за життя.
У 1880 році Павло Бойченко через важку хворобу пішов у відставку. Він пропрацював у медичній галузі понад сорок років, майже весь час на Катеринославщині. 10 листопада 1884 року він помер і був похований у Катеринославі.